Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Експериментальний завод залізобетонних шпал"

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 р.

у справі №2а-1320/11/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до Відкритого акціонерного товариства "Експериментальний завод залізобетонних шпал"

про стягнення заборгованості у розмірі 319 505,11 грн.,

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Експериментальний завод залізобетонних шпал" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 319 505,11 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 р., позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача податкову заборгованість у сумі 319 505,11 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідач зареєстрований Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією 18.09.1997 р., як юридична особа та перебуває на податковому обліку у позивача як платник податків.

До податкового органу відповідачем подано податкову декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності від 26.01.2010 р. № 2206, якою визначено суму нарахованої ним орендної плати на 2010 рік у розмірі 454 584,07 грн.

Позивачем з метою стягнення узгодженого податкового зобов'язання відповідачу було направлено першу податкову вимогу від 09.03.2010 р. № 1/590 та другу податкову вимогу від 22.04.2010 р. № 2/803.

На підставі вказаних вимог, позивачем прийнято Рішення "Про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу" від 04.11.2010 р. № 180/24-126.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 17.12.2010 р. у відповідача утворився борг зі сплати орендної плати за землю у розмірі 319 505,11 грн.

З метою погашення податкового боргу, відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" на адресу відповідача було направлено податкові вимоги від 09.03.2010 р. № 1/590 та від 22.04.2010 р. № 2/803.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 вказаного Закону для подання податкової декларації.

У п.п. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до п.п.6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання у встановлені строки, податковий орган надсилає платнику податків податкові вимоги.

Згідно встановлених судами обставин справи вбачається, що податковим органом направлялись відповідачу податкові вимоги у порядку та строки, визначені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , докази отримання відповідачем першої та другої податкових вимог, містяться в матеріалах справи. Однак, незважаючи на проведені позивачем заходи, податковий борг відповідач не погасив.

Отже, податковим органом дотримано законодавчо встановленої процедури узгодження податкового зобов'язання.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкового боргу, яка у свою чергу підтверджена відповідними копіями податкової декларації та корінців податкових вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Експериментальний завод залізобетонних шпал" залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 р. у справі №2а-1320/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.