Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Борисенко І.В.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року

та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року

по справі № 1570/7767/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД" звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 06 липня 2012 року № 0000192300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 40 146 704,00 грн., №0000212300, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 3 679 076 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 658 496, 50 грн.; №0000202300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 248 269 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 812 067, 25 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі проводилась планова виїзна перевірка ТОВ "Дельта Вілмар СНД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За результатом проведеної перевірки було встановлено наступні порушення: пп.8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 169 826,00 грн.; п. 1.20 ст. 1, пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону № 334/94-ВР, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Перехідних положень Податкового кодексу України (2755-17) , внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 40 146 704,00 грн.; п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 3 679 076,00 грн., п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України в результаті чого, занижена сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 3 248 269,00 грн.

Основними підставами для донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток та винесення відповідних рішень стало твердження відповідача про реалізацію продукції позивача для пов'язаних осіб за ціною, що не відповідає рівню звичайних цін, а також про завищення позивачем витрат на суму відсотків за користування кредитними коштами (які, на думку відповідача, повинні поступово амортизуватись).

На підставі вказаних висновків відповідачем та за результатами адміністративного оскарження були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною ціною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 зазначеного Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Судами обґрунтовано зазначено, що процедура визначення податковим органом звичайної ціни по господарських операціях у межах спірних правовідносин не відповідає вимогам пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, оскільки останнім не проведено відповідних розрахунків, не проаналізовано умови, за якими ТОВ "Дельта Вілмар СНД" реалізовує товар своїм контрагентам, не встановлено обсяги, які реалізовувалися пов'язаним особам та іншим контрагентам, строки виконання зобов'язань, умови поставок товарів, умови щодо перевезення та зберігання товару, застосування/незастосування знижок в даному випадку.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка №3658, з якої вбачається, що ціни, за якими позивач реалізовував свою продукцію у перевіряємих періодах (в тому числі за 2-4 квартали 2011 року), відповідають рівню ринкових цін.

Вирішуючи питання про обґрунтованість висновків податкового органу про порушення позивачем ст.138.10.5 Податкового Кодексу України (2755-17) , колегія суддів вважає правильною правову позицію судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень з боку позивача вимог даної статті.

Відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Зі змісту наведеного договору вбачається, що залучені кошти позивач зобов'язувався використовувати на будівництво основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з наданої податкової звітності за відповідний звітний податковий період, відсотки, які позивач сплачував за користування вищезгаданими кредитними коштами, ним було віднесено до складу валових витрат.

Згідно з пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Будь-яких виключень з приводу віднесення до складу валових витрат, пов'язаних із виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, крім невикористання таких виплат у господарській діяльності, цією нормою права не визначено.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року №415 (z0610-06) , фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

При цьому, під фінансовими витратами розуміються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Згідно з п. 15 згаданого Положення у примітках до фінансової звітності наводиться така інформація: випадки, причини і тривалість зупинення виконання робіт із створення кваліфікаційного активу та капіталізації фінансових витрат; сума фінансових витрат, що капіталізована у звітному періоді; річна (або середньорічна) норма (норми) капіталізації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, податковим органом не досліджувалось питання облікової політики ТОВ "Дельта Вілмар СНД".

При цьому, відповідно до пп. 13, 14 наведеного Положення капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено. Якщо створення кваліфікаційного активу здійснюється частинами, кожна з яких може окремо використовуватися за цільовим призначенням до завершення створення інших частин, капіталізація фінансових витрат щодо частин, які можуть використовуватися, припиняється у періоді, що настає за періодом, у якому всі роботи зі створення таких частин кваліфікаційного активу завершені.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року по справі №1570/7767/2012 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.