Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011 р.

у справі № 2а-6515/10/1570

за позовом Приватного підприємства "Діоніс"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість,

Приватне підприємство "Діоніс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (далі - відповідачі) про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011 р., позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.03.2010 р. № 0000132350/0 та від 13.05.2010 р. № 0000132350/1, стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління державного казначейства України в Одеській області на користь позивача заборгованість з бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень, червень 2008 р. та червень 2009 р. у розмірі 215210,13 грн., а також 3,40 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просили їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду надіслав письмові заперечення на касаційні скарги відповідачів, за змістом яких просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість та перебуває на обліку, як платник податків у Державній податковій інспекції у Малиновському районі м. Одеси.

За результатами своєї господарської діяльності позивач подав до податкового органу податкові декларації та заяви про бюджетне відшкодування податку на додану вартість за травень 2008 р. на суму 101 836,00 грн., червень 2008 р. на суму 163 979,00 грн. та за червень 2009 р. на суму 470 370,00 грн.

У зв'язку з поданням цих декларацій, працівниками контролюючого органу були проведені позапланові виїзні перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за травень, червень 2008 р. та за червень 2009 р., які виникли за рахунок від'ємного значення ПДВ.

За наслідками цих перевірок податковим органом прийнято відповідні Довідки від 16.09.2008 р., 17.09.2008 р. та від 14.09.2009 р., якими було фактично підтверджено правомірність заявленого позивачем бюджетного відшкодування ПДВ.

Однак, незважаючи на підтвердження вимог позивача на відшкодування ПДВ за зазначені періоди, даний податок позивачу не був відшкодований.

Крім цього, 11.02.2010 р. працівниками податкового органу було проведено додаткову невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за травень-червень 2008 р. та за червень 2009 р., про що було складено акт від 19.02.2010 р. № 15/23-310/30810494, яким встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

За результатами проведеної перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2010 р. № 0000132350/0, яким позивачу було зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ за травень 2008 р. на суму 46 330,33 грн., за червень 2008 р. на суму 35 911,40 грн. та за червень 2009 р. на суму 132 968,40 грн., всього: на 215 210,13 грн.

За наслідками адміністративного узгодження податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2010 р. № 0000132350/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про неможливість відстеження сплати податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача - ТОВ "Транстехнострой", ТОВ "АЗС Сервіс", ТОВ ВКФ "Лама", ТОВ "Екотеком", ТОВ "Мультітрендінг", ПП "Українська продовольча компанія ББК", оскільки вказані контрагенти є посередниками, а безпосередніми постачальниками товарів, робіт та послуг є треті особи, відносно яких не має відомостей про місцезнаходження, або ці контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації чи ліквідовані.

У той же час, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

З огляду на приписи наведених норм, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а відтак спірні податкові повідомлення-рішення було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій протиправними та скасовано.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин, контролюючий орган не мав правових підстав для зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 215 210,13 грн., з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а тому рішення судів підлягають залишенню без змін.

Мотивація та докази, наведені у касаційних скаргах, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011 р. у справі № 2а-6515/10/1570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.