Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Кошіля В.В., Моторного О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 року

у справі № 2а-2122/12/0170/7

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (далі - позивач, ДП "ШБУ № 5" ВАТ "Південшляхбуд")

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 року, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС від 09.02.2012 року № 0014152301, яким ДП "ШБУ № 5" ВАТ "Південшляхбуд" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 629 300,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП "ШБУ № 5" ВАТ "Південшляхбуд" 32,19 грн. судового збору, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість особи яка мала правові відносини з платником податків ПП "Дакар" за травень 2011 року, за результатом якої складений акт перевірки № 709/23-4/03450583 від 27.01.2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014152301 від 09.02.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 629 300,00 грн. та нараховані штрафні санкції на суму 1,00 грн.

На думку податкового органу позивачем порушено п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення задекларованих ДП "ШБУ №5" ВАТ "Південшляхбуд" показників у рядку 10.1 Декларацій "придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%", рядку 17 Декларації "Усього податкового кредиту" в сумі 629 300,00 грн. у травні 2011 року; п.п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, ст. 188, п..п 187.1.а п. 187 ст. 187, п. 201.1 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачу донараховано податкового зо бовязання з ПДВ у травні 2011 року у сумі 629 300,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для такого висновку відповідача, як слід з акту перевірки, є господарські стосунки з ПП "Дакар", яке в свою чергу виписало позивачу податкові накладні за травень 2011 року на суму 691 351,71 грн. ПП "Дакар" було основним постачальником позивача. Основним видом діяльності ПП "Дакар" є будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних майданчиків, статутний капітал відповідно до установчих документів на момент його створення складав 1,0 тис. грн., чисельність працівників складає 16 осіб, власні основні засоби відсутні. Сума, податкового кредиту по ПДВ ПП "Дакар" сформована найбільш великими постачальниками з ознакою ризикового кредиту, а саме: ТОВ "Укрінвест" в розмірі 1 525 600,00 грн.; а також постачальником ТОВ "Ексапрофіт", якій знаходиться на обліку ДПІ у м. Сімферополі у якого чисельність працівників складає 8 осіб, статутний капітал відповідно до установчих документів на момент його створення складав 52,5 т.грн., власні основні засобі відсутні. Таким чином, згідно детальної інформації щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПІ України, встановлено, що ПП "Дакар" формувало свій податковий кредит постачальниками, які не могли проводити операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів, в зв'язку з його відсутністю. Враховуючи те, що контрагенти - постачальники не поставили товар на адресу підприємства ПП "Дакар", то відповідно і підприємство ПП "Дакар" не могло поставити цей товар на адресу позивача (контрагент - покупець). У результаті порушення підприємства ДП "ІІІБУ №5" ВАТ "Південшляхбуд" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського, та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Таким чином, ПП "Дакар" безпідставно сформовано податкові зобов'язання у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу позивача на загальну суму ПДВ за травень 2011 року, в розмірі 629 300,00 грн., які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих, чим порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Розділу V "Податок на додану вартість" ПК України. В акті вказано, що ПП "Дакар" проводило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Враховуючи наведене, податковий орган дійшов висновку, що всі операції купівлі-продажу ПП "Дакар" з його постачальниками та покупцями за період травень 2011 року, не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача, ПП "Дакар" є транзитером.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, судами вірно зазначено, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні робіт сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, судами вірно зазначено, що право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

При цьому згідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ПП "Дакар" (продавець) та ДП "Дорожньо-будівельне управління № 5" ТОВ "Південшляхбуд" (покупець) був укладений договір постачання нафтопродуктів № 80 від 25.04.2010 року з додатками до нього, відповідно до умов якого ПП "Дакар" зобов'язується передати у власність позивачу, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти (бензини, дизельне пальне, мастила та бітум в асортименті) згідно до умов договору. ПП "Дакар" у травні 2011 року були виписані податкові накладні на постачання товару за договором № 80 від 25.04.2010 року - бітуму БНД 60/90. Загальна сума ПДВ за даними накладними становить 629 343,61 грн.

Також, судами встановлено та вбачається з дослідженої судами попередніх інстанцій податкової декларації з ПДВ за травень 2011 року (додаток № 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (розділ ІІ Податковий кредит)), що позивач задекларував вказану суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не було надано ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході перевірки відповідачем не встановлено факт того, що до податкового кредиту позивачем було включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючих податкових накладних, або які складені у не відповідності із вимогами чинного законодавства України, або по операціям, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судами попередніх інстанцій були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними тощо.

Крім того, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за порушення законодавства допущеного іншими юридичними особами, на суб'єктів господарювання не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшли правильного висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 року у справі № 2а-2122/12/0170/7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.