Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2015 року у справі № 2а/489/54/15 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва, в якому просила визнати рішення УПФ № 79/1 від 14.11.2014 р. протиправним та зобов'язати УПФ призначити пенсію за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.08.2014 р. позивач через представника подала заяву до УПФ про призначення пенсії за віком та надала усі необхідні документи. Рішенням УПФ № 79/1 від 14.11.2014 р. їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком, на підставі відсутності необхідних документів, а саме документу, що підтверджує місце реєстрації позивача. Позивач вважає, що її права були порушені, оскільки вона є громадянкою України і у 2004 році виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, а тому має право на отримання пенсії за віком.

Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 26 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2015 року, позов задоволений частково. Визнане протиправним рішення УПФ від 14.11.2014 р. за № 79/1. Зобов'язане УПФ розглянути подану 06.08.2014 р. представником ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, документована паспортом України для виїзду за кордон НОМЕР_1, прийнята на консульський облік в державі Ізраїль 09.12.2004 р., де постійно проживає.

Представник позивача 06.08.2014 р. подав до УПФ заяву про призначення позивачу пенсії за віком. В подальшому до УПФ була додатково подана довідка про останнє місце реєстрації позивача в Україні в АДРЕСА_2.

Рішенням УПФ від 14.11.2014 р. № 79/1 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком передбаченою Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) на підставі ч.4 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженого постановою Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (z1566-05) , а саме через відсутність документів, що підтверджує місце проживання (реєстрації) особи, присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків та копії паспорту громадянина України.

В судах попередніх інстанцій УПФ зазначило, що представником позивача були подані копія закордонного паспорту позивача, копія довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, але не була подана довідка про реєстрацію позивача з 18.05.2004 р. і дотепер.

Згідно довідки від 09.10.2014 р. виданої ЖКП ММР "Південь" позивач була зареєстрована в АДРЕСА_2, з 28.08.1990 р. по 18.05.2004 р.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно діючого законодавства та Конституції України (254к/96-ВР) позивач має право на отримання пенсії за віком під час постійного проживання за кордоном.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно ч.1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Обґрунтовуючи своє рішення УПФ посилається на порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (z1566-05) , встановлено, згідно якого необхідною умовою для реалізації особою права на отримання пенсії є реєстрація ї місця проживання на території України.

Апеляційний суд вірно зазначив, що право позивача на призначення їй пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Така правова позиція висловлена Конституційним Судом України у Рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 (v025p710-09) .

В цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Конституційний Суд України в своєму рішенні визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (неконституційними), положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне врахування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в п.3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною і відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що рішення УПФ № 79/1 від 14.11.2014 р. про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком є протиправним.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва відхилити.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.