Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Зайця В.С (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Мироненка О.В., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., перевіривши заяву державного підприємства "Шляхово-будівельне управління - 45" відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року у справі за позовом дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління - 45" відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища про визнання протиправними та скасування рішення, -

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року, позовні вимоги Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління - 45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (далі - ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд") задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища від 24 квітня 2009 року № 71/10 про тимчасове зупинення діяльності ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд" на земельній ділянці Грушевського родовища.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року касаційну скаргу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища задоволено, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В позові ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд" до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду касаційної інстанції, ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд" звернулось до Вищого адміністративного суду України із заявою про допуск до перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року.

У заяві заявник просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись при цьому на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що, на його думку, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В заяві зазначає, що постанова Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року у справі № К-42046/10 прийнята з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, ніж у інших справах К-4437/10, К/9991/41445/11.

Вивчивши заяву ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд" та додані до неї матеріали, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відсутність підстав для допуску до перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року у зазначеній справі, оскільки у даному випадку мають місце різні обставини справи та відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 (v0002760-10) "Про судову практику застосування статей 235- 240 Кодексу адміністративного судочинства України" роз'яснив судам, що заява про перегляд рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема, різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню, різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Зі змісту оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року вбачається, що за результатами перевірки відповідачем видано припис, яким зобов'язано ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд" укласти договір оренди земельної ділянки, а також усунути забруднення території.

Директора ДП "Шляхово-будівельне управління - 45" ВАТ "Південшляхбуд" зобов'язано отримати правовстановлюючі документи на земельну ділянку, вирішити питання з утилізацією відходів згідно з існуючими вимогами природоохоронного законодавства, отримати ліцензію на вид господарської діяльності.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів.

Згідно частини 5 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Оскільки експлуатація Грущівського родовища та видобування вапняку здійснювались позивачем без наявності правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища тимчасово зупинивши господарську діяльність підприємства до усунення порушень природоохоронного законодавства, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05 жовтня 2010 року у справі № К-4437/10, на яку посилається заявник, зазначено, що за наслідками перевірки були встановлені недоліки та порушення, допущені позивачем, зокрема відсутність ліцензії на вид господарської діяльності з видобування корисних копалин із середовищ загальнодержавного значення; відсутність державної екологічної експертизи проекту розробки та рекультивації родовища; відсутність геологічної та маркшейдерської служб на підприємстві; неподання статистичної звітності щодо руху запасів за формою 5-го; відсутність акту прийому-передачі родовища.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими визнано протиправними та скасовані наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в частині зупинення спеціального дозволу та в частині анулювання спеціального дозволу суд касаційної інстанції послався на статтю 26 Кодексу України про надра та пункт 19 Порядку надання у 2008 році спеціальних дозволів на користування надрами, згідно якого підставою для анулювання спеціального дозволу на користування надрами є невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлені строки.

Касаційний суд зазначив, що із змісту вищевказаної норми лише бездіяльність користувача надрами, яка виявилась у невжитті жодних заходів щодо усунення причин зупинення дії дозволу, може бути підставою для прийняття рішення про анулювання спеціального дозволу.

Оскільки позивачем виконано приписи раніше проведених перевірок та листом від 29 серпня 2008 року Кримська територіальна інспекція Державної організації "Інспекція Державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр" запропонувала управлінню Державного екологічного контролю поновити дію спеціального дозволу на користування надрами родовища у зв'язку з виконанням приписів перевірки, суд касаційної інстанцій прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 (v0002760-10) "Про судову практику застосування статей 235- 240 Кодексу адміністративного судочинства України" роз'яснив судам, що необхідно мати на увазі, що ухвала Вищого адміністративного суду України про скасування ухвалених у справі судами попередніх інстанцій рішень та направлення справи на новий розгляд не розв'язує спір по суті. Відповідно такі ухвали не можуть переглядатися Верховним Судом України, оскільки в них не відбулося застосування норм матеріального права для розв'язання спору по суті.

За таких підстав ухвала Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2012 року, на яку посилається заявник, не може бути підставою для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року, оскільки зазначеною ухвалою були скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справа направлена на новий розгляд.

Отже у даному випадку відсутнє неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Враховуючи наведене, обговоривши доводи заяви та виходячи з мети судового перегляду, колегія суддів не знаходить підстав для допуску заяви до провадження.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

В допуску до перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2013 року у справі за позовом дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління - 45" відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища про визнання протиправними та скасування рішення - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.