Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Зайця В.С (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Мироненка О.В., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., перевіривши заяву ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання рішення недійсним, -

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві) про визнання рішення недійсним відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсним рішення комісії ГУ МВС України в м. Києві з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни щодо відмови у визнанні ОСОБА_5 учасником бойових дій, оформлене протоколом № 60 від 24 березня 2008 року. Зобов'язано ГУ МВС України в м. Києві вчинити дії щодо визнання ОСОБА_5 учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві задоволено.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2011 року залишено в силі.

Не погоджуючись з постановою суду касаційної інстанції, ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України із заявою про допуск до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року.

У заяві заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись при цьому на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що, на його думку, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В заяві зазначає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року у справі № К/9991/89427/11 прийнята з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, зокрема пункту 2 частини 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" (3551-12) , щодо визначення поняття "інші країни", ніж у справі К/9991/9681/11.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 (v0002760-10) "Про судову практику застосування статей 235- 240 Кодексу адміністративного судочинства України" роз'яснив судам, що заява про перегляд рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема, різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню, різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції у справі К/9991/89427/11, зазначив, що згідно із Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) , на території Вірменської РСР в 1988-1989 роках бойових дій не велось.

За таких обставин суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки територія та періоди бойових дій, на які посилається позивач, до вказаного Переліку не віднесені.

Разом з тим у справі К/9991/9681/11 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях на території Азербайджанської РСР в 1989 році, оскільки територія та періоди бойових дій, на які посилався позивач, віднесені до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) .

Таким чином зі змісту доданих до заяви судових рішень вбачається неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції прийняв різні за змістом судові рішення.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання рішення недійсним, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.