Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І, розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року у справі за позовом прокурора Красноармійської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Красноармійського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю,

У грудні 2010 року прокурор Красноармійської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Красноармійського міського центру зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 7 663 грн. 14 коп.

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 березня 2011 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Красноармійського міського центру зайнятості суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 7 663 грн. 14 коп.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та про залишення постанови суду першої інстанції в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підпунктом "б" пункту 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами) визначено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство" (742-15) .

Згідно з частиною 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Як встановлено судами, 11 грудня 2008 року ОСОБА_4 надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю. З 20 серпня 1993 року ОСОБА_4 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та знята з обліку лише 26 квітня 2010 року.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Отже, особи, які мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, незалежно від того, чи отримують вони дохід чи ні, не можуть належати до осіб, що мають статус безробітного.

Частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання послуг.

Аналогічне положення міститься у підпункті 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (z0915-00) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136 (z0915-00) , згідно з яким якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що посилання відповідача на рішення господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2003 року, як на підставу для отримання допомоги по безробіттю, є безпідставним, оскільки відповідно до пункту 37 постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" (740-98-п) , що діяла на момент постановлення вказаного судового рішення, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Отже, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4, щодо якої винесено судове рішення про скасування державної реєстрації повинна, була вчинити певні дії для виключення її з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Наявність у 2010 році в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 свідчить про те, що у 2003 році зазначена особа не вжила передбачених чинним на той час законодавством дій щодо скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Враховуючи те, що відповідачем до Красноармійського міського центру зайнятості були подані недостовірні відомості про обставини, що впливають на умови виплати вказаної допомоги та те, що за період перебування відповідача на обліку в центрі вона отримала допомогу по безробіттю в сумі 7 663 грн. 14 коп., суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення з тих підстав, що від підприємницької діяльності відповідач не отримувала дохід, не ґрунтуються на законі, оскільки особи, які мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, незалежно від того отримують вони дохід чи ні, не можуть належати до осіб, що мають статус безробітного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, коли суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.