Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Калашнікової О.В.,

Мороз В.Ф.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві,

про визнання недійсним рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, -

У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, (далі - Управління), про визнання недійсним рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, зобов'язання надати йому такий статус та видати відповідне посвідчення.

2 червня 2010 року постановою Окружного адміністративного суду м.Києва позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення Управління від 16.02.2009 року щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 учасником бойових дій; зобов'язано Управління вчинити дії щодо визнання ОСОБА_2 учасником бойових дій та видати на його ім'я посвідчення установленого зразка.

24 лютого 2011 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 2 червня 2010 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції зазначив, що територія та періоди бойових дій, на які посилається ОСОБА_2 до переліку держав, зазначених в п.2 ч.1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не відносяться.

ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м.Києва, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 перебував на навчанні в Львівській середній спеціальній школі міліції (ЛССШМ) МВС СРСР в період з 1987 року до 1989 року.

Відповідно до наказу ЛССШМ МВС СРСР №257 від 21.11.1988 року ОСОБА_2 був відряджений для проходження служби в м.Баку Азербайджанської РСР з 21.11.1988 року до 21.01.1989 року, згідно з наказом ЛССШМ МВС СРСР №90 від 15.05.1989 року, вдруге проходив службу у м.Баку Азербайджанської РСР у період з 23.05.1989 року до 20.07.1989 року, для виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської Радянської соціалістичної Республіки.

22 червня 2009 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Управління щодо визнання його учасником бойових дій у зв'язку з перебуванням у службовому відрядженні по виконанню ним спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишнього СРСР.

17 липня 2009 року Управління відмовило ОСОБА_2 у визнанні його учасником бойових дій за відсутністю правових підстав.

Відповідно до статті 5 Закону України № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 6 цього Закону учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) , на території Азербайджанської РСР у зазначений період бойових дій не велось.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено щодо неможливості застосування до ОСОБА_2 пункту Переліку "інші країни - після 1979", оскільки відповідно до пункту 6 Приміток постанови Кабінету Міністрів України № 6 від 8 лютого 1994 року Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії. Відповідної інформації щодо направлення військових фахівців в країни, на території яких велися бойові дії у штабі Збройних Сил України немає. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавались на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях Азербайджанської РСР Комісії не надав. Підстав для задоволення його заяви про отримання статусу учасника бойових дій немає.

За таких обставин обґрунтованим та законним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст.,ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.