Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Олексієнка М.М.,

суддів: Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І.,

здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС), третя особа: начальник ГУ МВС, про визнання нечинним рішення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року

У жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати нечинним пункт 2 рішення засідання колегії ГУ МВС від 16.10.2007 року та виданий на його виконання наказ №810 від 16.10.2007 року про звільнення його з посади заступника начальника - начальника штабу Дрогобицького МРВ ГУМВС України у Львівській області;

поновити його з 10.12.2007 року в органах внутрішніх справ на попередній посаді;

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, вихідну допомогу та 20 000 грн. моральної шкоди.

Посилався на незаконність оскаржуваних рішень, оскільки вони прийняті в наслідок упередженого ставлення та необ'єктивного з'ясування обставин, які мають суттєве значення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи і порушення процесуального права, просить скасувати ухвалені рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що рішення, які ним оскаржуються, порушують його права, адже завдяки ним він змушений був подати рапорт на звільнення.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (2747-15) , приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Положення вказаної статті свідчать про те, що до захисту в порядку адміністративного судочинства належать лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

Між тим, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, рішення, які є предметом оскарження, не порушили права, свободи чи інтереси позивача щодо його звільнення.

Як установлено судами, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за наказом начальна ГУ МВС від 05.12.2007 року №470о/с, а не на підставі рішення колегії ГУ МВС чи наказу №810 від 16.10.2007 року.

З урахуванням наведеного, судами обґрунтовано зроблено висновок щодо безпідставності вимоги в частині поновлення позивача на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Згідно підпункту "б" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (114-91-п) , з наступними змінами та доповненнями, особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку через хворобу) - у разі визнання їх непридатними до військової служби за рішенням військово-лікарської комісії. Непридатність позивача до подальшого проходження служби установлено зазначеною комісією та звільнення проведено на підставі його рапорту. Судами не встановлено доказів, які б свідчили про вирушення написання рапорту та незаконність рішення комісії щодо стану здоров'я.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.