Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Олексієнка М.М.,

суддів: Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І.,

здійснивши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - УПФ) про скасування рішення

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, у якому просив:

- скасувати рішення УПФ №135 від 23.01.2013 року про застосування фінансових санкцій за своєчасно не сплачені страхові внески;

- списати нараховані фінансові санкції в сумі 6 281,39 грн.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані порушенням відповідачем вимог статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV (1058-15) ) щодо права застосовувати фінансові санкції за несвоєчасно сплачені страхові внески.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах № 784 від 12.04.2013 року про застосування фінансових санкцій в розмірі 6 281,39 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято нову про відмову у їх задоволенні, в іншій частині зазначене рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з залишенням без змін постанови Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що на момент розгляду справи норма, яку застосував відповідач до спірних правовідносин, втратила чинність, а нараховані та несплачені суми внесків на загальнообов'язкове державне страхування підлягали списанню. Крім того, в касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції суперечить своєму ж висновку про суму штрафу у розмірі 10% несплаченої суми, погоджуючись із висновком відповідача, який встановив значно більший розмір штрафу за несвоєчасну сплату внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами встановлено, що за результатами позапланової перевірки дотримання позивачем законодавства про державне пенсійне страхування УПФ донараховано страхові внески за ставкою 32% від фонду заробітної плати працівників, що привело до несплати страхових внесків у розмірі 1198 грн. 10 коп. за період з 20.10.2003 року по 30.11.2012 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що частиною п'ятнадцятою статті 106 Закону № 1058-IV забороняє відповідачу як органу Пенсійного фонду України нараховувати фінансові санкції фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування за несплату відповідних внесків.

Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив, що оскільки заборгованість відповідача по сплаті страхових внесків виникла за період січень-березень 2004 року, то відповідач правомірно керувався законодавством, що діяло на момент виникнення такої заборгованості.

Висновок апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Пунктом 4 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за донарахування територіальним органом ПФУ або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі п'яти відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми. Із набранням чинності Законом № 2464-VI (2464-17) наведена вище норма матеріального права була скасована (підпункт "й" пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень зазначеного Закону).

Водночас відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2464-VI (2464-17) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли за 2004 рік та квітень-грудень 2005 року, мають бути застосовані (стягнуті) і після 1 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 4 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.