800/446/13 Про визнання рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - 04.09.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

1 серпня 2013 року позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Вищої кваліфікаційної комісії України Самсіна Ігоря Леоновича про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2013 року ОСОБА_3 була повернута позовна заява до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Вищої кваліфікаційної комісії України Самсіна Ігоря Леоновича про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог до Голови Вищої кваліфікаційної комісії України Самсіна Ігоря Леоновича.

Таким чином, предметом даного судового розгляду є позовні вимоги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Посилаючись на те, що відповідачем при прийнятті рішення від 13 червня 2013 року № 1942/дп-13, яким відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за зверненням ОСОБА_3 на дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7, не були прийняті до уваги її доводи стосовно порушення присяги суддею Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11 при розгляді цивільної справи № 2610/10388/12 (провадження

№ 2/2610/6142/12) за її позовом до ОСОБА_6 про визнання неправдивою і недостовірною інформації, відшкодування моральної шкоди, та стосовно порушення присяги суддею Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_7, яка видала судовий наказ від 7 травня 2012 року по справі № 2610/9939/2012 (провадження 2н/2610/856/2012) про стягнення з неї заборгованості у сумі 15 671,68 грн.

Незважаючи на те, що всі доводи були викладені нею в скарзі від 30 квітня 2013 року, яка 8 травня 2013 року надійшла до ВККС України (зареєстрована за № 8вк-3294/13), до якої були надані відповідні докази, відповідач прийняв необґрунтоване рішення, у зв'язку з чим просила:

- визнати протиправним рішення ВККС України по її скарзі від 30 квітня 2013 року про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7;

- зобов'язати ВККС України провести нову об'єктивну перевірку викладених в її скарзі обставин і фактів, підкріплених доказами порушень суддями Шевченківського районного суду ОСОБА_11, ОСОБА_7 присяги суддів і прийняти нове рішення.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях. Вказав, що відповідачем у порядку, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , була розглянута скарга позивача, на підставі чого було прийнято рішення № 1942/дп-13 про відмову у відкритті дисциплінарної справи відносно суддів, оскільки під час розгляду даної скарги встановлено, що аргументи позивача можуть бути предметом розгляду виключно судових інстанцій, та не можуть бути прийняті до уваги Комісією в зв'язку з відсутністю відповідної компетенції. Законність та обґрунтованість судових рішень, у тому числі правильність застосування судом норм матеріального чи процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи перевіряються лише відповідними вищестоящими судами.

Таким чином, наведені у скарзі доводи не можуть бути підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7

Заслухавши пояснення сторін по справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.

3 серпня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва (головуючий суддя - ОСОБА_11) в цивільній справі № 2610/10388/12 (провадження № 2/2610/6142/12) було постановлено рішення за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання неправдивою і недостовірною інформації, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою колегії суддів Судової плати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 7 листопада 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 серпня 2012 року було залишено без змін.

Суддею Шевченківського районного суду ОСОБА_7 був виданий судовий наказ від 7 травня 2012 року по справі № 2610/9939/2012 (провадження 2н/2610/856/2012) про стягнення з неї заборгованості у сумі 15 671,68 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва (головуюча суддя - Саадулаєва А.І.) від 15 серпня 2012 року судовий наказ, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 7 травня 2012 року по справі № 2610/9939/2012, був скасований.

8 травня 2013 року до ВККС України надійшла скарга ОСОБА_3 (зареєстрована за № 8вк-3294/13), в якій заявниця просила: визнати дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11 і ОСОБА_7 такими, що порушують присягу суддів; порушити дисциплінарну справу стосовно суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11 і ОСОБА_7; притягнути суддів ОСОБА_11 і ОСОБА_7 до відповідальності за порушення присяги судді, спираючись на всі викладені факти і докази, із урахуванням наслідків, до яких призвела їх діяльність.

Стосовно судді ОСОБА_11 свою скаргу заявниця мотивувала наступним:

- всупереч статті 51 ЦПК України суддя відмовила їй у виклику її родичів в якості свідків;

- справа розглядалась без жодних доказів від відповідача на підтвердження своєї позиції, за наявності лише заперечення по справі та сфабрикованого документу (розрахунку суми оплати за комунальні послуги), який не мав відношення до справи, без оригіналів протоколів засідань ЖБК, зокрема, щодо повноважень ОСОБА_6 як голови ЖБК;

- на засіданні 3 серпня 2012 року всупереч статті 5 ЦПК України за підтримки судді ОСОБА_11 ОСОБА_6 безпідставно звинувачувала заявницю у погрозах, шантажу, знущаннях по відношенню до неї, у наданні до суду неправдивої інформації;

- її докази (відеозапис огляду квартири, технічні записи судових засідань у справі № 2-10905/2011) суддею не розглядались, що суперечить ст.ст. 168, 179 ЦПК України;

- суддя призначила дату видачі повного тексту рішення - восьмий день після проголошення рішення, що зумовило б складність при підготовці апеляційної скарги, в зв'язку з чим заявниця вимушена була звернутися зі скаргою до голови суду;

- в порушення ст. 33 ЦПК України та пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року (v0002700-09) суддя не замінила відповідача на належного, а відмовила у позові з підстави визнання відповідача неналежним відповідачем по справі, рекомендувавши звернутися з позовом до ЖБК "Десна";

- до журналу судового засідання не занесена відмова судді в дослідженні речових доказів, про що було подано заяву, яка була спочатку безпідставно не розглянута, а потім (після повернення справи з Апеляційного суду м. Києва для розгляду цієї заяви) - відмовлено у задоволенні зауважень на журнал судового засідання, оскільки відмова в розгляді речових доказів не є процесуальною дією, а тому не має бути внесена до журналу судового засідання, хоча прохання про розгляд речових доказів суддя вважала процесуальною дією і до журналу судового засідання вони внесені;

Такі дії судді ОСОБА_11 при розгляді цивільної справи вважає такими, що порочать звання судді, вказують на її необ'єктивність та упередженість, що вказує на порушення присяги судді та порушення обов'язків судді.

Стосовно судді ОСОБА_7 свою скаргу заявниця мотивувала наступним:

- суддя видала судовий наказ всупереч тому, що документи, подані ОСОБА_6, містили суперечливу інформацію, що не викликало сумнівів у судді (відсутній документ, що підтверджує повноваження діяти від ЖБК "Десна"; форма № 3 (виписка з домової книги) заповнена із порушенням вимог, без дати прописки заявниці; надана недостовірна інформація щодо фактичного місця проживання заявниці; необґрунтована вимога про стягнення, крім суми заборгованості, інфляційних втрат та річних відсотків всупереч діючому законодавству, та з посиланнями на норми ЦК України (435-15) , що не регулюють дані правовідносини);

- у судовому наказі відсутні посилання на закони, що суперечить п. 4 частини першої статті 103 ЦПК України;

- всупереч положенням частин першої та другої статті 104 ЦПК України порушений строк направлення копії судового наказу ;

- в порушення закону разом з копією судового наказу їй не надіслали копії заяв стягувача та доданих до неї документів.

Судовий наказ від 7 травня 2012 року був скасований ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва (головуюча суддя - Саадулаєва А.І.) від 15 серпня 2012 року, що свідчить про упереджений чи непрофесійний розгляд суддею даної справи, на розгляд її з порушенням законності, та вказує на порушення присяги суддею Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_7

Листом від 31 травня 2013 року вих. № 8вк-3294/13 член Комісії Сокуренко Д.М. повідомив ОСОБА_3 про попередній розгляд її скарги, зазначивши, що про результати розгляду скарги та про прийняте рішення її буде повідомлено додатково.

За результатами перевірки скарги вх. № 8вк-3294/13 членом ВККС України Сокуренком Д.М. 31 травня 2013 року був складений висновок яким запропоновано відмовити у відкритті дисциплінарної справи відносно суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7.

Висновок мотивований тим, що скаржницею не наведено підстав дисциплінарної відповідальності суддів, передбачених ст. 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", фактично скарга зводиться до незгоди з процесуальними діями та ухваленими судовими рішеннями. ВККС України діє в межах повноважень, визначених ст. 91 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в тому числі, розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів, та за наявності підстав, передбачених статтею 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження, при цьому не є органом правосуддя і не вправі надавати правову оцінку ухваленим судовим рішенням. Відповідно до частини 4 ст. 84 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судці.

13 червня 2013 року ВККС України було прийнято рішення № 1942/дп-13, яким відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за зверненням ОСОБА_3 на дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7.

Рішення мотивовано тим, що у зверненні скаржниці відсутні підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності суддів, передбачені статтею 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв'язку з чим слід відмовити у відкритті дисциплінарних справ.

Листом від 20 червня 2013 року за вих. № 8вк-3294/13 член Комісії Сокуренко Д.М. повідомив ОСОБА_3 про прийняте ВККС України рішення 1942/дп-13 від 13 червня 2013 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи на дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7.

Вважаючи рішення ВККС України протиправним, позивачка звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доказана правомірність рішення, зокрема, дотримання передбачених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 7 липня 2010 року (2453-17) (далі - Закон № 2453), Законом України "Про Вищу раду юстиції" № 22/98-ВР від 15.01.1998 (22/98-ВР) (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 22) та Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 8 червня 2011 року № 1802/зп (із змінами, внесеними рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 жовтня 2011 року № 3142/зп-11, від 15 листопада 2011 року № 3745/зп-11, від 17 січня 2012 року № 4/зп-12, від 27 березня 2012 року № 11/зп-12, від 10 квітня 2012 року № 14/зп-12, від 23 квітня 2012 року № 17/зп-12, від 25 вересня 2012 року № 30/зп-12, від 18 жовтня 2012 року № 34/зп-12, від 12 лютого 2013 року № 4/зп-13) (далі - Регламент).

Пунктом восьмим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту другого мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (v009p710-97) (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З системного аналізу вказаних норм та висновку Конституційного Суду України слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням не порушені права, свободи або інтереси позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 84 Закону № 2453 дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульований, зокрема, статтею 86 Закону № 2453, відповідно до частини першої якої дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Повноваження ВККС України встановлені статтею 91 Закону № 2453, згідно з пунктом восьмим частини першої якої вона розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження.

Відповідно до пункту 13.1.4. Регламенту дисциплінарне провадження передбачає:

1) здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної справи;

4) прийняття рішення.

При цьому перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом ВККС України (частина друга статті 86 Закону № 2453), що за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи, який разом із зібраними у процесі перевірки матеріалами передається на розгляд ВККС України (частина шоста статті 86 Закону № 2453), яка вирішує питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті (частина сьома статті 86 Закону № 2453), розглядає дисциплінарну справу (частина дев'ята статті 86 Закону № 2453), приймає рішення у дисциплінарній справі більшістю від загального складу Комісії (частина перша статті 87 Закону № 2453).

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що права особи, яка звернулася зі скаргою (заявою, зверненням) стосовно дій суддів, в дисциплінарному провадженні певним чином обмежені: правом на подання скарги (заяви, звернення) на дії судді та правом на розгляд такої скарги (заяви, звернення) з дотриманням Комісією процедури розгляду та процедури прийняття рішення.

Таким чином, при розгляді цієї справи колегія суддів перевіряє дотримання Комісією процедури розгляду заяви позивачки та прийняття рішення.

Як встановлено судом, позивачка, скориставшись передбаченим частиною другою статті 84 Закону № 2453 правом на звернення зі скаргою щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, звернулась до відповідача із заявою, повідомивши Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про порушення статті 83 Закону № 2453 суддями Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7

За результатами перевірки викладених у заяві даних, членом Комісії

Сокуренком Д.М. 31 травня 2013 року був складений висновок, яким запропоновано відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7

Вказаний висновок разом із зібраними у процесі перевірки матеріалами був переданий на розгляд ВККС України, що відповідає приписам частин другої та шостої статті 86 Закону № 2453.

ВККС України вирішила відмовити у відкритті дисциплінарної справи за зверненням ОСОБА_3 на дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7, прийнявши 13 червня 2013 року відповідне рішення № 1942/дп-13 згідно з частиною сьомою статті 86 Закону № 2453.

Про прийняте рушення Комісії член ВККС України Сокуренко Д.М. повідомив ОСОБА_3 листом від 20 червня 2013 року за вих. № 8вк-3294/13.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ВККС України дотрималась процедури розгляду скарги позивачки, за наслідками якої прийняла рішення відповідно до Закону.

Крім того, слід зазначити, що позивачка в своєму зверненні на дії судді фактично не погоджується з процесуальними діями судді та ухваленими судовими рішеннями.

Враховуючи, що давати оцінку процесуальним рішенням суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть лише вищестоящі судові інстанції при перегляді судових рішень, до повноважень жодного іншого органу, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, це не відноситься.

Відповідно до частини першої та другої статті 126, частини другої статті 129 Конституції України, частини першої статті 6 Закону № 2453-VI незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (v019p710-04) вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (4 листопада 1950 року), ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму № 8 від 13 червня 2007 року (v0008700-07) "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 125 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження, в якому вони ухвалені.

Конституційний Суд України у рішенні № 2-рп/2011 від 11 березня 2011 року (v002p710-11) зазначив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанція при перегляді судових рішень. Оцінка процесуальних дій Вищою радою юстиції до винесення судом остаточного рішення у справі означає втручання у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України. Положення цього рішення стосується і Комісії, яка відповідно до пункту 8 частини 1 статті 91 Закону № 2453-VI наділена повноваженням розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів.

Відповідно до пункту "b" розділу 2 Рекомендацій № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов'язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

Стосовно доводів позивачки щодо порушення присяги суддями Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 27 Закону України "Про Вищу раду юстиції" № 22/98-ВР від 15 січня 1998 року (із змінами та доповненнями), Вища рада юстиції, серед інших, має повноваження вносити подання про звільнення суддів з посад.

Статтею 30 Закону № 22 передбачено, що до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звертатися:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України за умови, що таке рішення було нею прийняте за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади;

2) член Вищої ради юстиції за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади, проведення якої було йому доручено відповідно до цього Закону (22/98-ВР) .

ВККС України згідно з частиною п'ятою ст. 87 Закону за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Згідно Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відтак, враховуючи можливість самостійно вибирати варіант рішення, прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав є правом, а не обов'язком Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивачки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, у зв'язку з чим відмовляє ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним рішення ВККС України № 1942/дп-13 від 13 червня 2013 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи за зверненням ОСОБА_3 на дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання ВККС України провести нову об'єктивну перевірку викладених у її скарзі обставин і фактів, підкріплених доказами порушень суддями Шевченківського районного суду ОСОБА_11, ОСОБА_7 присяги суддів, і прийняти нове рішення, оскільки ці вимоги є похідними від позовних вимог про визнання протиправним рішення ВККС України № 1942/дп-13 від 13 червня 2013 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи за зверненням ОСОБА_3 на дії суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_11, ОСОБА_7