Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Мироненка О.В., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України від 14 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в особі опікунської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування висновку опікунської ради, -

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в особі опікунської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування висновку опікунської ради.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано висновок опікунської ради Дніпровської районної у

м. Києві державної адміністрації від 28 лютого 2008 року № 11-19/61-389/5 про визначення доцільним місця проживання малолітніх ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України

від 14 вересня 2011 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду

від 20 травня 2010 року скасовано та провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з постановленим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм процесуального права, оскаржуване рішення просить скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Положеннями пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому відповідно до частини 1 статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, зокрема, щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржив до суду висновок опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про доцільність проживання малолітніх дітей з матір'ю, який надавався у зв'язку зі спором щодо визначення місця проживання дітей, тобто стосується прав, свобод та інтересів, що виникли з сімейних відносин.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який закрив провадження у справі відповідно до вимог статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з того, що зазначену справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою і підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України

від 14 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в особі опікунської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування висновку опікунської ради - залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.