Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівПасічник С.С., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі - ГУ МВС) України в м. Києві про визнання рішення недійсним,

У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м. Києві про відмову визнати позивача учасником бойових дій та зобов'язання Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м. Києві (далі - Комісія) визнати позивача учасником бойових дій із видачею посвідчення установленого зразку. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Позивач вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, оскільки у період з липня 1988 року по квітень 1989 року неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань МВС СРСР в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах на території Вірменської РСР.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсним рішення комісії ГУ МВС України в м. Києві з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни щодо відмови у визнанні ОСОБА_4 учасником бойових дій, оформлене протоколом № 60 від 24 березня 2008 року. Зобов'язано ГУ МВС України в м. Києві вчинити дії щодо визнання ОСОБА_4 учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.

У касаційній скарзі ГУ МВС України в м. Києві посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Отже, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому слід також ураховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.

Проте, з таким висновком апеляційного суду погодитись неможливо.

Судами встановлено, що позивач відповідно до наказів Військової частини 5403 ВВ МВС СРСР від 05 липня 1988 року № 154, від 13 вересня 1988 року № 217, від 26 листопада 1988 року № 281, від 04 січня 1989 року № 3, від 24 квітня 1989 року № 105 у статусі військовослужбовця ВВ МВС СРСР у військовому званні "капітан" перебував у службових відрядженнях: у м. Єреван Вірменської РСР, у період з 05 липня 1988 року по 08 вересня 1988 року, з 12 вересня 1988 року по 16 жовтня 1988 року, з 26 листопада 1988 року по 27 грудня 1988 року, з 03 січня 1989 року по 27 січня 1989 року, з 21 квітня 1989 року по 28 квітня 1989 року для виконання спеціальних завдань, що підтверджується архівною довідкою Центрального архіву ГУ ВВ МВС України від 15 лютого 2008 року № 3/35 128.

У березні 2008 року позивач звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про встановлення учасників бойових дій при ГУ МВС України в м. Києві для встановлення йому статусу учасника бойових дій.

02 квітня 2008 року листом № 14/М-227 ГУ МВС України в м. Києві повідомило про відмову позивачу в наданні статусу учасника бойових дій на підставі пункту 6 приміток постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) мотивуючи тим, що у наведеному переліку Вірменська РСР не значиться.

Відповідно до статті 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 статті 6 цього Закону встановлено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) , на території Вірменської РСР у зазначений період бойових дій не велось.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки територія та періоди бойових дій, на які посилається позивач до вказаного Переліку не віднесені.

Також, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо неможливості застосування до позивача пункту Переліку "інші країни - після 1979", оскільки відповідно до пункту 6 Приміток постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 (63-94-п) Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавались на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Як встановлено судом позивач довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях Вірменської РСР Комісії не надав, а тому підстав для задоволення його заяви про отримання статусу учасника бойових дій не було.

За таких обставин, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи наведене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.