Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про стягнення допомоги на оздоровлення, -

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про стягнення допомоги на оздоровлення.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 05.07.2011 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 05.07.2011 було скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги за період з 1995 по 2009 роки залишено без розгляду. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 разову щорічну допомогу на оздоровлення за 2010-2011 роки в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області не погоджується з висновками судів щодо стягнення на користь позивача щорічної допомоги на оздоровлення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та їй встановлена ІІІ група інвалідності. Оскільки розмір щорічної допомоги на оздоровлення, якій виплачувався ОСОБА_2 не відповідає розміру щорічної допомоги на оздоровлення, встановленому статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач звернулася до суду.

Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 17.11.2005 (3108-15) ) щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам ІII групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальних заробітних плат.

Редакцію статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати компенсацій у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати було змінено на 2008 рік, згідно із Законом України від 28.12.2007 № 107-VI (107-17) .

У новій редакції стаття 48 вказаного Закону передбачала, що щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Однак зміни до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", внесені Законом України від 28.12.2007 № 107-VI (107-17) , визнано таким, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 (v010p710-08) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 22.05.2008, відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати щорічну допомогу на оздоровлення особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника в розмірах, встановлених статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 09.07.2007 (v0a6p710-07) ).

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, вихідним критерієм обрахунку щорічної допомоги на оздоровлення виступає мінімальна заробітна плата.

Законами України про Державний бюджет на певний рік встановлювався розмір мінімальної заробітної плати.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 (562-2005-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України про Державний бюджет на відповідний рік, а не постанова Кабінету Міністрів України.

Оскільки щорічна допомога на оздоровлення за 2010 та 2011 роки була виплачена відповідачем у розмірі 90грн., визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 (562-2005-п) , суд апеляційної інстанції, з урахуванням пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, дійшов вірного висновку про право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення за 2010-2011 роки, у розмірах, передбачених 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Також судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що відповідно до положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків звернення до суду, позивачем було пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами за 1995-2009 роки, а тому правомірно залишив позовні вимоги в цій частині без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про стягнення допомоги на оздоровлення - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.