Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І.О. Костенка М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні в залі суду міста Києва

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 12.05.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р.

у справі № 2а-339/09/7127

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У листопаді 2005 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернулась до окружного адміністративного суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі - відповідач, ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 12400/0 від 07.02.2005 р. та № 12400/2 від 04.06.2005 р.

Постановою окружного адміністративного суду м. Севастополя від 12.05.2009 р., яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 12.05.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач у запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржені рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовою особою ДПІ проведена перевірка ФОП ОСОБА_4 щодо з питань збереження активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, за результатами якої складено акт перевірки від № 24-019/5 від 03.02.2005 р. та встановлено порушення позивачем вимог пункту 8.6. статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон), а саме: позивачем при наявності податкової заборгованості у розмірі 1438,53 грн. (на 02.02.2005 року) без погодження з податковим керуючим був проданий автомобіль ГАЗ 3102, 1992 року випуску, вартістю 7581 грн., який знаходився у податковій заставі.

На підставі зазначеного акту та за результатами адміністративного оскарження відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 12400/0 від 07.02.2005 р. про застосування до відповідача штрафу у розмірі 7 581 грн. та № 12400/2 від 04.06.2005 р., яким позивачу визначено штрафні санкції у розмірі 7 581 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач безпідставно поширив право податкової застави на все майно позивача, з посиланням на рішення Конституційного суду від 24.03.2005 №2-рп/2005 (v002p710-05) ; вартість проданого автомобілю перевищує суму податкової заборгованості позивача на момент проведення перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду з огляду на наступне.

Пунктом 1.17 ст. 1 Закону визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. Податкова застава дає право органу стягнення в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 8.1 ст.8 вказаного Закону з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави, згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 вказаної статті, виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу (підпункт 8.2.2 пункту 8.2 ст.8 Закону). Рішенням Конституційного суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005 (v002p710-05) положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону, яке передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, визнано неконституційним як таке, що порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8, 42 Конституції України). Конституційний Суд України зазначив, що розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Таким чином, податкова застава має застосовуватись на активи платника податків співрозмірно із сумою його податкового боргу, що свідчить про неправомірність перебування у податковій заставі всіх активів позивача без визначення податковим органом вартості цього майна та її розмірності із сумою податкового боргу позивача.

Проте, як вбачається з установлених судами обставин справи, вартість проданого позивачем автомобіля склала 7 581 грн., що перевищує суму податкової заборгованості позивача на момент проведення перевірки, яка склала 1 438,53 грн.; балансова вартість наявних у позивачки основних засобів значно перевищувала суму податкового боргу. Тобто податковим органом при застосуванні податкової застави було порушено визначені рішенням Конституційного Суду України вимоги щодо справедливості та адекватності розміру такої застави сумі податкового боргу.

Отже суди обґрунтовано визнали незаконним подальше поширення права податковим органом податкової застави на всі активи позивача безвідносно до суми його податкової заборгованості.

Оскільки відповідач не визначив, які саме активи позивачки перебувають у податковій заставі, то висновок про відчуження позивачем саме того майна, що перебувало у податковій заставі, був неправомірним та таким, що зроблений без належно документального обґрунтування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень № 12400/0 від 07.02.2005 р. та № 12400/2 від 04.06.2005 р., вимоги щодо скасування зазначених податкових-повідомлень були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 12.05.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. у справі № 2а-339/09/7127 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оригіналом згідно Т. В. Давидовська