Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 р.

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2011 р.

у справі № 2а-5143/10/1070

за позовом Державного підприємства "Фастівське лісове господарство"

до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Державне підприємство "Фастівське лісове господарство" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 р. позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.04.2010 р. №0000182301/3 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 28 750,00 грн., №0000192301/3 про донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 35 120,33 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31 953,17 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010 р. №0000192301/3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.09.2009 р., про що складено акт від 23.09.2009 р. №427/45/2301-00992059, яким встановлено порушення п.3.1 ст.3, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.10.1 ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.81.1, п. 81.7 ст. 81 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами проведеної перевірки, у результаті адміністративного узгодження податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2010 р. №0000182301/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 52 575,00 грн., з яких 35 050,00 грн. за основним платежем та 17 525,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також №0000192301/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 114 318,00 грн., з яких 76 212,00 грн. за основним платежем та 38 106,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Спірними вказані рішення є у частині донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 28 750,00 грн. за основним платежем, з податку на додану вартість у розмірі 35 120,33 грн. за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31 953,17 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржником зазначено про неправомірність формування позивачем складу валових витрат, при цьому, оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2010 р. №0000182301/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства, відмовлено.

Крім того, за висновками податкового органу, у серпні 2008 року позивачем безпідставно не включено до бази оподаткування податком на додану вартість суму збитків внаслідок відчуження земельної ділянки, які відшкодовані приватним підприємством "Компанією Інфопроект" у розмірі 210 722,00 грн., чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за вказаний період на суму 35 120,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, збитки, за вилучення якої відшкодовано підприємству, перебувала у позивача на праві постійного користування.

Згідно із ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відшкодування збитків внаслідок недоодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки власником землі та землекористувачам визначено ст. 156 Земельного кодексу України, а саме власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

За змістом п.1.4 ст.1 вказаного Закону, поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Отже, вказаними нормами не передбачено такої підстави для нарахування податку на додану вартість як відшкодування збитків.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, земельні ділянки, які вилучалися у позивача, не були його власністю, а перебували у нього на праві постійного користування.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що кошти отримані позивачем, як відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вилучення земельної ділянки є об'єктом оподаткування податком на прибуток, як інші доходи, але не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість по причині того, що компенсація вартості товарів не є тотожною поняттю "поставка товарів".

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 29.04.2010 р. №0000192301/3 та наявності підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2011 р. у справі №2а-5143/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.