Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Гордійчук М.П.,

Конюшка К.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Полтавської митниці про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Полтавської митниці про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови здійснити митне оформлення на пільгових умовах, передбачених абзацом 2 пункту 7 статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" належного їй автомобіля та зобов'язати відповідача здійснити митне оформлення зі звільненням від оподаткування автомобіля "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, у відповідності до частини п'ятої статті 252 Митного Кодексу України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що митним органом протиправно, всупереч положенням пункту 5 частини другої статті 252 Митного кодексу України, відмовлено у пільговому оформленні транспортного засобу, ввезеного позивачем на митну територію України в якості майна, що входить до складу спадщини за заповітом, відкритої за межами митної території України на користь позивача.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року позов задоволено: визнано протиправними дії Полтавської митниці щодо відмови у митному оформленні зі звільненням від оподаткування ввезеного з-за кордону отриманого ОСОБА_2 у спадщину автомобіля "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2; зобов'язано Полтавську митницю здійснити митне оформлення зі звільненням від оподаткування автомобіля "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року скасовано, прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланнями на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.09.2010 року ОСОБА_2 звернулася до Полтавської митниці з приводу пільгового оформлення автомобіля "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який вона отримала у спадщину на території Російської Федерації. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.05.2010, посвідченого нотаріусом м. Ставрополь, Ставропольського краю Російської Федерації, ОСОБА_2 отримала у спадщину від свого батька ОСОБА_3 автомобіль "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Згідно аркушу погодження митного оформлення транспортних засобів громадян з наданням пільг в оподаткуванні, затвердженого 09.12.2011, комісією Полтавської митниці не погоджено пільгове оформлення автомобіля "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю підстав для звільнення від оподаткування транспортного засобу, виходячи з положень пункту 7 частини першої статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України", оскільки даний транспортний засіб входить до складу спадщини за законом, а не заповітом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, із посиланням на положення підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо розв'язання конфлікту інтересів та виходячи із загальних правил вирішення правових колізій, вказав на пріоритетність застосування до спірних правовідносин положень статті 252 Митного кодексу України як нормативно-правового акту, що був прийнятий пізніше.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з помилковості позиції суду першої інстанції щодо пріоритетності застосування норм Митного кодексу України (92-15) , оскільки положення пункту 7 частини першої статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" в редакції, за змістом якої звільняються від оподаткування транспортні засоби, що входять до складу спадщини за законом, існують після внесення до вказаного закону змін у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації транспортних засобів" від 06.12.2006 №427-V (427-16) , а отже у порівнянні із положенням статті 252 Митного кодексу України є такими, що прийняті пізніше.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 252 Митного кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, товари, які ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають оподаткуванню в порядку та на умовах, визначених законами України.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 252 Митного кодексу України дія частини першої цієї статті не поширюється на предмети, які ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за межами митної території України на користь резидента, у разі підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття. Зазначене підтвердження підлягає легалізації у консульських установах України, що діють у відповідній країні.

В той же час, відповідно до положень пункту 7 частини першої статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації транспортних засобів" від 06.12.2006 №427-V (427-16) , транспортні засоби в кількості однієї одиниці по кожній товарній позиції та товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини за законом, відкритої за межами України на користь резидента, у разі підтвердження її складу органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття.

Аналізуючи співвідношення положень пункту 5 частини другої статті 252 Митного кодексу України та пункту 7 частини першої статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" від 13.09.2001 №2681-III, колегія суддів виходить з пріоритетності застосування положень Закону №2681-III (2681-14) як таких, що прийнято пізніше.

Так, Конституційним Судом України у рішенні від 03.10.1997 №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до пункту 6 статті 14 "Прикінцеві положення" Закону України №2681-III (2681-14) до приведення нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що транспортний засіб, який ввезено на митну територію України позивачем, входив до спадщини, відкритої за заповітом, в той час як положення Закону України №2681-III (2681-14) передбачають пільгове оформлення щодо транспортних засобів, ввезених на територію України як таких, що входять до спадщини за законом.

За вказаних обставин, колегія суддів вказує на обгрунтованість рішення митного органу про відмову у здійсненні пільгового оформлення автомобіля "КІА РІСАNTО", кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, ввезеного позивачем на митну територію України, у зв'язку з чим погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.