Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Гордійчук М.П.,

Конюшка К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання незаконними дій,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання незаконними дій в частині складення акту від 18.09.2006 та винесення на його підставі вимоги від 03.02.2009 №823 про сплату боргу, та скасування як незаконні акт від 18.09.2006 та вимогу від 03.02.2009 №823.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року позов задоволено частково.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області задоволено частково: постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року скасовано; позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги та застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_2 без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не ставилось питання про поновлення строку звернення до суду.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на передчасність вказаних висновків суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В обґрунтування судового рішення, судом апеляційної інстанції зазначено, що судом першої інстанції неправомірно до спірних правовідносин не застосовано положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач із вимогами про визнання незаконними дій та скасування акту від 18.09.2006 та вимоги від 03.02.2009 №823 звернувся до суду лише 09.03.2011, без подання заяви про поновлення пропущеного строку.

За змістом статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В той же час, в матеріалах справи наявна заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої позивачем зазначено, що 18.09.2006 уповноваженими особами управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області було складено акт про заборгованість позивача по страховим внескам до управління Пенсійного фонду України; на підставі цього акту начальником управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області 03.02.2009 прийнято вимогу про сплату боргу в сумі 4 452,08 грн., яке передано на виконання до ВДВС Лисичанського міського управління юстиції. Не погодившись з висновками уповноважених осіб управління Пенсійного фонду України позивачем оскаржено дії в прокурату різних рівнів та вищестоящі органи Пенсійного фонду України, органи місцевого самоврядування, звідки отримано відповідь 29 листопада 2010 року.

18 березня 2011 року судом першої інстанції за результатами розгляду вказаного клопотання ОСОБА_2 поновлено строк звернення до адміністративного суду із вказаним позовом.

За змістом статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до суду обчислюється з моменту, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи на пропущення строку звернення до суду, не встановив моменту, з якого позивач дізнався або ж мав дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів, не надав належної оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовував поважність пропуску строку звернення до суду, та не спростовував висновків суду першої інстанції про поважність таких обставин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вказує на передчасність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.