Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., секретар Юзина О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Вишгородського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_4 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю за касаційною скаргою Вишгородського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року,

В грудні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути з відповідача виплачену допомогу по безробіттю у сумі 10301,99 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08 грудня 2005 року на підставі особистої заяви ОСОБА_4 та відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" відповідачу надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю. Однак, ОСОБА_4, перебуваючи на обліку у Вишгородському районному центрі зайнятості, як безробітна, була приватним підприємцем, у зв'язку з чим незаконно отримала допомогу по безробіттю у період з 08 грудня 2005 року по 24 січня 2007 року на загальну суму 10301,99 грн.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 грудня 2005 року на підставі особистої заяви ОСОБА_4 та відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" відповідачу надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю. При цьому, в заяві, поданій позивачу, ОСОБА_4 зазначила, що вона не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

Сума коштів по безробіттю, що була виплачена ОСОБА_4 в період з 08 грудня 2005 року по 24 січня 2007 року становить 10301,99 грн.

Задовольняючи адміністративний позов та стягуючи з відповідача допомогу по безробіттю у сумі 10301,99 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 надано Вишгородському районному центру зайнятості недостовірні дані про те, що вона не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, оскільки станом на 15 березня 2012 року відповідач продовжує бути зареєстрованою як фізична особа - підприємець, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частинами 2, 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" закріплено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 травня 2006 року припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, з 22 березня 2006 року відповідача було знято з обліку платників податків згідно Довідки № 658 від 23 березня 2006 року, в тому отримана допомога по безробіттю стягненню з відповідача не підлягає.

В той же час, приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 припинено на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 травня 2006 року, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, та з 23 березня 2006 року відповідача знято з обліку платників податків, всупереч вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, залишив не дослідженим питання щодо законності отримання відповідачем допомоги по безробіттю за період з 08 грудня 2005 року (дати надання ОСОБА_4 статусу безробітної та призначення допомоги по безробіттю) по дату фактичного припинення відповідачем підприємницької діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Вишгородського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало