Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 04.04.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010

у справі № 2-а-1103/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіз-контакт, ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Скло Плюс

Глас"

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіз-контакт, ЛТД" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: №0000030700/0 від 08.02.2010; №0000020700/0 від 08.02.2010.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в жовтні 2009 року та складено акт №259/07-007/14346392 від 26.01.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000030700/0 від 08.02.2010, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5632993, 80 грн.: основний платіж 4023567 грн., штрафні (фінансові) санкції 1609426, 80 грн.; №0000020700/0 від 08.02.2010, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 3542500 грн.: за жовтень 2009 року на 71000 грн., за листопад 2009 року 3471500 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", завищено податковий кредит за жовтень 2009 року на суму 5906900 грн., за листопад 2009 року на суму 1862000 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", завищено податковий кредит за жовтень 2009 року у сумі 1674268 грн., підлягає нарахуванню до сплати в бюджет по декларації за жовтень 2009 року сума у розмірі 4023567 грн.; пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року у розмірі 3471500 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в жовтні-листопаді 2009 року між ТОВ "Гіз-контакт, ЛТД" (Замовник) та ТОВ "Компанія СКЛО ПЛЮС ГЛАС" (Виконавець) було укладено ряд договорів на виконання робіт з монтажу та технологічної збірки обладнання: договір б/н від 30.09.2009 р. на загальну суму 8754000 грн.

За умовами вказаних договорів ТОВ "Компанія СКЛО ПЛЮС ГЛАС" (Виконавець) зобов'язується виконати роботи по монтажу та технологічній збірці обладнання, яке включає пристрої, станки і прилади, належні Замовнику (ТОВ "Гіз - контакт, ЛТД"), в єдині виробничі лінії.

Виконання господарських операцій з виконання робіт підтверджується податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій досліджено копії податкових накладних, виписаних ТОВ "Компанія СКЛО ПЛЮС ГЛАС" та встановлено, що вони містять усі обов'язкові реквізити, передбачені для податкової накладної вимогами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Контрагентом позивача - ТОВ "Компанія СКЛО ПЛЮС ГЛАС", були виписані податкові накладні з зазначення загальної назви "виробниче обладнання" в деяких з податкових накладних було зумовлене тим, що такі накладні виписувались за першою подією, передбаченою пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" для виникнення податкових зобов'язань з ПДВ - датою часткової передоплати по договорам.

В решті податкових накладних зазначалось вже конкретне найменування змонтованого обладнання, оскільки виписані вони були за другою з подій - датою оформлення актів приймання-передачі робіт, що дозволяло предметно визначити найменування відповідного обладнання.

Вартість робіт зазначена як у самих договорах, так і у податкових накладних, видаткових накладних, а також переліках робіт для виконання договорів.

Між ТОВ "Гіз-контакт, ЛТД" (Замовник) та ТОВ "Компанія СКЛО ПЛЮС ГЛАС" (Виконавець) було укладено договір б/н від 01.06.2009, за умовами якого Виконавець зобов'язується здійснити підготовчі роботи, пов'язані з передпродажною підготовкою нежитлових виробничих, складських та адміністративних приміщень корпусів.

Загальна сума яка підлягає сплаті за даним договором, складає 10045608 грн.

Факт виконання робіт за договором підряду підтверджується звітом субпідрядника про виконання робіт від 29.10.2009 на суму 10045608 грн., в якому детально відображено вартість кожної з робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами прийомки виконаних робіт, відомостями ресурсів, розрахунками прямих затрат і загально виробничих витрат.

Акт прийому-передачі № ОУ-0000005, здачі-прийому робіт, яким оформлено здійснення господарської операції по виконанню робіт, обумовлених договором, повністю відповідає вимогам до первинних документів, встановленим ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні документи, складені ТОВ "Компанія СКЛО ПЛЮС ГЛАС" разом із субпідрядником - ТОВ "Синтез", повністю відповідають вимогам, встановленим для первинних документів ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з названими контрагентами та дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Також, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку в залежність від підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010 у справі № 2-а-1103/10/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010 у справі № 2-а-1103/10/2070 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236- 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.