Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Залізничник» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У червні 2009 року Тернопільське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Залізничник» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця інвалідами у 2008 році.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.06.2008 позов Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів було задоволено. Стягнуто з комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Залізничник» на користь Тернопільське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 35 013, 84грн. та пеню у розмірі 700, 28грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 апеляційну скаргу комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Залізничник» було задоволено. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.06.2008 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Тернопільське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарги задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Залізничник» у 2008 році створило 4 робочі місця для працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». За період з 01.01.2008 по 18.08.2008 у відповідача працював один інвалід, а з 18.08.2008 -два інваліди. Оскільки робочі місця для інвалідів не були заповнені в повному обсязі позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 181 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць.

Частиною 2 статті 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12) щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідачем вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, створено робочі місця для інвалідів, працевлаштовано з початку року одного інваліда, а з серпня місяця двох інвалідів, які були направлені центром зайнятості, та своєчасно надавалися звіти Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Залізничник»про стягнення адміністративно-господарських санкцій - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.