Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіроява І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Першотравневий ремонтно-механічний завод"(далі -Товариство)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011

у справі № 2а-391/08/0470

за позовом Товариства

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Західно-Донбаська ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2007 № 0004122342/2, від 13.12.2007 № 0004112342/2, від 07.02.2008 № 0004122342/3 та від 07.02.2008 № 0004112342/3.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011, у позові відмовлено.

На вказані судові акти Товариством подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про порушення судами вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та просить задовольнити позов, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Західно-Донбаською ОДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.07.2006 по 31.03.2007, оформлену актом від 04.07.2007 № 337-23-34245509. За наслідками цієї перевірки податковим органом було визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 92 653,15 грн. (у тому числі 75 398,75 грн. за основним платежем та 17254,40 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2008 № 0004112342/3 та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 97126,50 грн. (у тому числі 64751 грн. за основним платежем та 32375,50 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2008 № 0004122342/3 (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження).

Підставою для оспорюваних донарахувань із застосуванням штрафних санкцій став, зокрема, висновок Західно-Донбаської ОДПІ про незаконне врахування позивачем при визначенні бази оподаткування податку на прибуток витрат на оплату операторських послуг в рамках господарських правовідносин з корпорацією «Донбаська паливно-енергетична компанія»на підставі договору від 29.12.2008 № КО/8 про надання операторських послуг, та про неправомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених названим постачальником до сплати у ціні цих послуг.

Свою позицію податковий орган мотивує відсутністю у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту поставки цих послуг, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про їх зміст та обсяг.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону (334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою маркетингових, інформаційних, консультаційних послуг (які були предметом спірного договору), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання позивачеві комплексу абонентських операторських послуг по управлінню ключовими бізнес-процесами (що включають проведення маркетингових досліджень ринків продукції виробничо-технічного призначення, здійснення контролю за грошовими потоками для забезпечення фінансової рівноваги замовника, надання рекомендацій, консультацій та супроводу заходів, пов'язаних з розробкою політики стратегічного та технічного розвитку тощо) подано договір від 29.12.2008 № КО/8, а також акти прийняття наданих послуг. Як зазначили суди, в актах зазначено про прийняття комплексних абонентських операторських послуг по управлінню ключовими бізнес-процесами. Таким чином, у цих актах йдеться лише про надання комплексу послуг та зазначена сума, що підлягає сплаті виконавцеві. Ці акти не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів, що оформлення поданих позивачем документів не відповідає вимогам статті 9 Закону України «про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позаяк у них не розкрито змісту господарської операції.

У ході розгляду справи позивач посилався на звіти виконавця по наданню маркетингових досліджень, моніторингу основних ринкових тенденцій. Однак зазначені звіти не містять дані щодо формування ціни та визначення вартості за видами конкретних послуг, не відображають факту виконання зобов'язань за кількісними, якісними та ціновими показниками. Будь-яких документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей Товариства, не подано.

Крім того, правильним є і висновок судів щодо порядку відображення у податковому обліку Товариства операцій з капітального ремонту орендованих основних засобів. Адже компенсація орендодавцем вартості робіт з поліпшення (ремонту) його основних засобів, наданих в оренду, фактично є для орендаря продажем результатів робіт (послуг). Наведене виключає правомірність нарахування Товариством амортизації на вартість капітального ремонту орендованого електрообладнання.

А відтак суди цілком об'єктивно визнали законним донарахування позивачеві оспорюваних сум податку за додану вартість та податку на прибуток та правомірно відмовили у позові.

Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування рішень попередніх інстанцій, касаційним судом не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Першотравневий ремонтно-механічний завод" відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 у справі № 2а-391/08/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.