Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-10075/10/2670

за позовом приватного підприємства "Система комплексної безпеки Сатурн-2000" (далі -Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень віл 24.12.2009 № 0011591705/0, від 28.01.2010 № 001591705/1 та від 20.04.2010 № 001591705/2.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2010 у позові відмовлено з посиланням на правомірність притягнення позивача до відповідальності у вигляді оспорюваної суми штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування до бюджету самостійно визначеної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані податкові повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції послався на своєчасне перерахування позивачем до бюджетом необхідної суми податку з виплачених його учасникам дивідендів, що виключає законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що на підставі рішення власників Підприємства 24.09.2009 позивачем було виплачено його учасникам дивіденди у загальній сумі 10 000 000 грн. Одночасно з виплатою дивідендів за платіжним дорученням від 24.09.2009 № 1056 позивач перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 1 500 000 грн. на банківський рахунок № 33217800700011, призначений для податку з доходів найманих працівників. В подальшому листом від 16.11.2009 № 689/11 позивач ініціював переказ зазначеної суми на рахунок № 33215802700011, призначений для податку з доходів фізичних осіб та дивіденди та роялті.

У розрахунку з вказаного податку, поданому до контролюючого органу 06.10.2009, Підприємством помилково було визначено суму податкового зобов'язання за 9 місяць 2009 року в розмірі 2 500 000 грн. Згідно з уточнюючим розрахунком від 18.11.2009 зазначену суму було зменшено позивачем до 1 500 000 грн.

Зазначені обставини стали підставою для висновку податкового органу про прострочення Підприємством сплати податкового зобов'язання у сумі 2 500 000 грн. із затримкою на 27 календарних днів, у зв'язку з чим позивача було зобов'язано сплатити штраф у сумі 250 000 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 20.04.2010 № 001591705/2 (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження).

Відповідальність у вигляді штрафу в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» може бути застосована до платника податків за умови несплати протягом законодавчо визначених граничних строків суми узгодженого податкового зобов'язання.

Виходячи із приписів підпункту 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 та підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», при виплаті дивідендів своїм учасникам позивач є податковим агентом платників податків та повинен перерахувати відповідну суму податку під час виплати такого оподатковуваного доходу у вигляді дивідендів.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про те, що фактичну сплату податку на прибуток у сумі 1 500 000 грн. було здійснено позивачем 24.09.2009 під час виплати дивідендів учасникам Підприємства, тобто у визначений Законом строк, шляхом перерахування до бюджету відповідної суми коштів за платіжним дорученням від 24.09.2009 № 1056, а не 16.11.2009 (дата перерахування відділенням Держказначейства України коштів з рахунку для податку з доходів найманих працівників на рахунок для податку з доходів фізичних осіб на дивіденди та роялті за проханням позивача), як помилково вважає податкова інспекція.

Аналіз положень пункту 19 частини першої статті 1, статті 50 Бюджетного кодексу України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету. Податки, збори (обов'язкові платежі) зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України.

Ініціювання позивачем сплати необхідної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб до Державного бюджету України було здійснено саме 24.09.2009. Тобто саме цього дня відбулося вилучення частини майна позивача, призначеної для сплати до бюджету в якості податку, у зв'язку з чим з цього часу його конституційний обов'язок зі сплати податків слід вважати виконаним.

Помилкове ж зазначення платником податку у платіжному дорученні коду бюджетної класифікації, визначеного для податку з доходів найманих працівників, а не для податку з доходів фізичних осіб та дивіденди та роялті, не є підставою для висновку про несплату ним необхідної суми податкового зобов'язання у визначений законом строк.

Також відсутні підстави для кваліфікації як недоплату (несвоєчасну сплату) надмірної суми податку, помилково зазначеної Підприємством у розрахунку, поданому до контролюючого органу 06.10.2009.

Адже зменшення платником задекларованої суми податкового зобов'язання шляхом подання уточнюючого розрахунку в порядку пункту 5.1 статті 5 Закону є свідченням відсутності у платника відповідної суми податкового зобов'язання взагалі (за умови недоведеності податковим органом незаконності такого зменшення), що виключає можливість перетворення такої суми у податковий борг.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-10075/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.