Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2011

у справі № 2а-14899/09/4/0170

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1.)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.06.2009 № 0005741702/0, від 08.09.2009 № 0005741702/1, від 05.11.2009 № 0005741702/2, від 07.12.2009 № 0005741702/3, згідно з яким СПД ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 40 894,50 грн. (у тому числі 27233 грн. за основним платежем та 13616,50 грн. за штрафними санкціями).

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права, зокрема, підпунктам 7.2.1, 7.2.3, 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було донараховано податковим органом за наслідками проведення документальної невиїзної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, оформлену актом від 02.06.2009 № 4903/17-2.

Правова позиція ДПІ, покладена в основу оспорюваного донарахування із застосуванням штрафних санкцій, полягає у незаконному включенні платником до податкового кредиту у березні, квітні 2008 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними у червні-вересні 2006 року.

Визнаючи протиправними оспорювані рішення податкового органу, попередні судові інстанції виходили з факту дотримання платником правил формування податкового кредиту, наведених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та послалися на відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту лише за фактом отримання податкових накладних від контрагентів.

Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначені висновки судових інстанцій відповідають установленим під час розгляду справи обставинам та діючому законодавству.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).

При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не містять обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Передбачене підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону право платника подати до податкового органу заяву зі скаргою на постачальника у разі його відмови надати податкову накладну не може розглядатися як перешкода для формування платником податкового кредиту в іншому податкову періоді. Зі змісту положень цієї норми Закону випливає обов'язковість подання відповідної заяви лише у разі формування податкового кредиту без наявності податкових накладних із додаванням до декларації копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Судами у ході вирішення цього спору встановлено виконання СПД ОСОБА_1 усіх умов, передбачених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначені висновки податковим органом у касаційній скарзі не спростовано.

Фактично доводи касаційної скарги ґрунтуються на іншому тлумаченні законодавства, що не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2011 у справі № 2а-14899/09/4/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.