2-а-11149/10/2670 Про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації, припинення юридичної особи - 27.02.2013 Прийняття

ДПІ звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про: визнання недійсним запису від 17.01.2007 про державну реєстрацію Товариства; припинення юридичної особи відповідача та анулювання його свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ з моменту видачі.

Постановою названого суду від 03.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011, у позові відмовлено з мотивів відсутності у позивача компетенції на звернення з даними вимогами з підстав, зазначених у позовній заяві.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів статтям 2, 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статтям 33, 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Товариство було зареєстровано на підставних осіб, які не мали дійсного наміру провадити підприємницьку діяльність.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено вичерпний перелік підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, якими є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів.

З огляду на те, що компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини у сфері оподаткування, то передбачене пунктом 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» право органів державної податкової служби звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності слід розглядати у розрізі виконання цими органами функцій на реалізацію своєї владної компетенції.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а лише у разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством, або ж у випадку здійснення діяльності, безпосередньо спрямованої на ухилення від оподаткування.

В даному разі податковою інспекцією не наведено доводів щодо здійснення відповідачем діяльності, безпосередньо спрямованої на ухилення від оподаткування. Як на підставу позовних вимог позивач послався на порушення закону, допущені при створенні юридичної особи відповідача, які не можна усунути. Однак самі по собі такі порушення не є свідченням недотримання суб'єктом господарювання податкового законодавства.

За змістом пункту 2 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, а частиною другою цієї ж статті Кодексу обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Таким чином, позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями щодо ініціації припинення юридичної особи з підстав визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КАС) державні органи можуть звертатися до адміністративних судів з позовними вимогами лише у випадках, встановлених законом.

Статтею 104 КАС також передбачено, що суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

При цьому пунктом частини четвертої статті 50 КАС встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У свою чергу, Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (509-12) , а також іншими законодавчими актами, не передбачено право органів державної податкової служби на звернення із позовами про визнання недійсним запису про державну реєстрацію з будь-яких підстав.

Враховуючи наведене, позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсним запису про державну реєстрацію не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не можуть бути самостійними позовними вимогами і вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість Товариства., Адже в силу, зокрема, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», установчі документи суб'єкта господарювання, його первинні та фінансово-господарські документи, свідоцтво платника податку на додану вартість товариств підлягають правовій оцінці лише з іншими позовними вимогами, зокрема, у справі про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством такої юридичної особи.

Тобто вказані вимоги не є самостійними, оскільки визнання зазначених документів нечинними законом не вимагається. Висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

А відтак провадження у справі за вимогами ДПІ про визнання недійсним запису про державну реєстрацію Товариства та про визнання недійсним його свідоцтва платника податку на додану вартість підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2-а-11149/10/2670 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним запису від 17.01.2007 про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімал-Торг" та анулювання його свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ з моменту видачі.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2-а-11149/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.