Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1.)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010

у справі № 2а-1351/10/1670

за позовом СПД ОСОБА_1

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Новоград-Волинська ОДПІ)

про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення Новоград-Волинської ОДПІ від 26.02.2010 № 0010661702/3.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010, у позові відмовлено з мотивів неправомірного формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладених, складених його контрагентом без необхідного обсягу податкової правосуб'єктності.

На вказані судові акти СПД ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про порушення судами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) (зокрема, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7), та просить задовольнити позов, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 133 861,50 грн. (у тому числі 89241 грн. за основним платежем та 44620,50 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням став висновок податкового органу, викладений в акті від 04.11.2009 № 1681/05-53/24/17-02/47/НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання СПД ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, про незаконне віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податкового накладними, складеними постачальниками після втрати ними статусу платників ПДВ. До того ж, податкова інспекція не визнала право позивача на податковий кредит за операціями з придбання паливно-мастильних матеріалів, у зв'язку з відсутністю у позивача доказів використання придбаного палива з господарською метою.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З наведених положень Закону (168/97-ВР) випливає, що податкова накладна, складена особою без необхідного обсягу податкової правосуб'єктності, не може бути підставою для податкового обліку платника та підтверджувати його право на податковий кредит.

За змістом пункту 35 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 (z0208-00) (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), для інформування платників податку Державна податкова адміністрація України щомісяця у термін до 12 числа місяця оприлюднює на web-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua) дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, індивідуального податкового номера, номера Свідоцтва або Спеціального свідоцтва, дати його видачі.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах суб'єкти повинні проявляти розумну обачливість, позаяк наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких суб'єктів. Відомості, що містяться у державних реєстрах (зокрема, в Реєстрі платників податку на додану вартість), є відкритими та загальнодоступними, а тому платника не можна вважати добросовісним, якщо при виборі контрагента він не проявив необхідної обережності та обачливості та обрав контрагента без належного обсягу правоздатності.

Позивач у справі не скористалася своїм правом забезпечити документальну підтвердженість відомостей, викладених у спірних податкових накладних, тим самим взявши на себе ризик негативних наслідків своєї бездіяльності, таких як неможливість документально підтвердити обґрунтованість задекларованого податкового кредиту.

Таким чином, встановивши, що подані позивачем податкові накладні оформлені неіснуючими платниками, суди дійшли об'єктивного висновку про відсутність у СПД ОСОБА_1 правових підстав для обліку у цілях оподаткування витрат на сплату ПДВ за документами, складеними особами з анульованим статусом платника ПДВ.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» однією з умов формування податкового кредиту визначено придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А відтак, оскільки, як з'ясували суди, позивачем не було подано будь-яких доказів на підтвердження факту використання придбаного пального у власній підприємницькій діяльності, то слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо відсутності у позивача підстав для зменшення бази оподаткування ПДВ на суму цього податку, пред'явленого у складі вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано відмовили у задоволенні цього позову.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 у справі № 2а-1351/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.