Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі -ДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011

у справі № 2а-1013/10/0870

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Технохолдінг" (далі -Товариство),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - державного реєстратора виконавчого комітету Запорізької міської ради,

про припинення юридичної особи.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ДПІ звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати недійсною державну реєстрацію Товариства та припинити його юридичну особу.

Постановою названого суду від 19.04.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції послалися на відсутність обставин, які могли б слугувати підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації Товариства, тоді як самі по собі пояснення засновника відповідача ОСОБА_1 про відсутність наміру провадити підприємницьку діяльність не можуть бути розцінені як належні докази незаконності такої реєстрації.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням статті 8, 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», статті 42 Господарського кодексу України та просить задовольнити позовні вимоги, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало те, що ОСОБА_1, яка числиться засновником та директором Товариства, не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності відповідача та не здійснювала будь-яких дій щодо реєстрації останнього.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено вичерпний перелік підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, якими є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів.

З огляду на те, що компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини у сфері оподаткування, то передбачене пунктом 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» право органів державної податкової служби звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності слід розглядати у розрізі виконання цими органами функцій на реалізацію своєї владної компетенції.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а лише у разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством, або ж у випадку здійснення діяльності, безпосередньо спрямованої на ухилення від оподаткування.

В даному разі податковою інспекцією не наведено доводів щодо здійснення відповідачем діяльності, безпосередньо спрямованої на ухилення від оподаткування. Як на підставу позовних вимог позивач послався на порушення закону, допущені при створенні юридичної особи відповідача, які не можна усунути. Однак самі по собі такі порушення не є свідченням порушення суб'єктом господарювання податкового законодавства.

До того ж, за змістом пункту 2 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, а частиною другою цієї ж статті Кодексу обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Таким чином, позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями щодо ініціації припинення юридичної особи з підстав визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Наведене виключає можливість задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя відхилити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.04.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-1013/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.