Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011

у справі № 2а-10524/09/8/0170

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2009 № 0008511701/0, згідно з яким СПД ОСОБА_1 донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22 390,50 грн. (у тому числі 14927 грн. за основним платежем та 7463,50 грн. за штрафними санкціями).

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2010/, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011, позов задоволено з тих мотивів, що позивач, будучи платником єдиного податку, не здійснювала оподатковуваних операцій у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) , що виключає законність оспорюваного донарахування.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник просить їх скасувати та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7, пунктів 9.3, 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, оформлену актом від 25.08.2009 № 8151/17-1/НОМЕР_1. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено, що у період з 01.01.2007 по 31.12.2008 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності; у зв'язку з перевищенням у листопаді 2008 року граничного обсягу виручки, встановленого для суб'єктів малого підприємництва, з 01.01.2009 СПД ОСОБА_1 перейшла на загальну систему оподаткування.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ із застосуванням штрафних санкцій став висновок ДПІ про обов'язок СПД ОСОБА_1 подати заяву про реєстрацію платником ПДВ до 20.12.2008, тобто у 20-денний строк з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», тоді як фактично позивач зареєструвалася платником ПДВ лише 15.04.2009.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

При цьому, згідно з пунктом 12.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 (z0208-00) (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі -Положення) не зареєстрована платником податку на додану вартість особа, яка, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та сплачуючи єдиний податок, перевищила обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, установленого статтею 1 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) (у редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746 (746/99) ) (далі - Указ), зобов'язана подати до органу державної податкової служби заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість. Реєстраційна заява платника податку на додану вартість має бути подана (надіслана) податковому органу фізичною особою - підприємцем - не пізніше двадцятого календарного дня з моменту перевищення.

Відповідно до пункту 9.4 статті 9 названого Закону якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Отже, чинне податкове законодавство, встановлюючи обов'язок особи зареєструватися платником ПДВ за умови перевищення обсягу оподатковуваних операцій, не містить будь-яких особливостей або застережень в залежності від режиму оподаткування, на якому перебуває така особа. Невиконання ж такого обов'язку особою у визначений законом строк тягне застосування передбачених законом наслідків, що обумовлює правомірність донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ.

Поняття поставки, наведене у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», не містить такої кваліфікуючої ознаки, як обраний платником режим оподаткування, що свідчить про помилковість висновку судів про відсутність у СПД ОСОБА_1 оподатковуваних поставок у розумінні цієї норми Закону під час перебування на спрощеній системі оподаткування.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-10524/09/8/0170 скасувати.

У позові відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.