Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,

секретар судового засідання: Пилипчук Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, третя особа: голова Державної податкової адміністрації України Брезвін Анатолій Іванович про визнання недійсними пункту наказу, поновлення на службі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації України на постанову Печерського районного суду м.Києва від 1 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року, -

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом. У ході розгляду справи вимоги доповнив і просив:

- визнати недійсним пункт 8 наказу ДПА України від 4 жовтня 2006 року № 588 «Про зміни в організаційній структурі ДПА України» в частині здійснення заходів щодо звільнення працівників, з моменту прийняття наказу, а також визнати недійсним попередження про наступне його вивільнення;

- поновити його на посаді завідувача сектору Департаменту відомчого контролю із збереженням розміру оплати праці, усіх виплат та доплат, які виплачувались йому до прийняття ДПА України наказу від 4 жовтня 2006 року № 588;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 лютого 2007 року по день видання наказу про поновлення на службі, виходячи з середньоденної заробітної плати у сумі 147 грн. 81 коп.;

- стягнути з відповідача 5076 грн. 63 коп. середнього заробітку за 23 дні затримки належних йому при звільненні виплат та 1000000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 1 серпня 2007 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючого сектора оперативних перевірок Департаменту відомчого контролю ДПА України з 6 лютого 2007 року. Стягнуто з ДПА України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 23 459, 18 грн., з вирахуванням необхідних відрахувань та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено. Постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року це судове рішення залишено без змін.

Відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Печерського районного суду м.Києва від 1 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року і прийняти нове судове рішення -про відмову у позові. Вважає, що судом не були враховані положення статті 43-1 Кодексу законів про працю України, які передбачають можливість звільнення службових осіб державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, без надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача було здійснено з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України щодо надання поперед ньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є, при звільненні з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Такий висновок судів відповідає встановленим обставинам та підтверджується дослідженими у справі доказами.

Відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною першою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді завідувача сектору оперативних перевірок Департаменту відомчого контролю ДПА України.

На підставі наказу ДПА України від 4 жовтня 2006 року № 588 «Про зміни в організаційній структурі ДПА України»був реорганізований Департамент відомчого контролю ДПА України і на його базі утворено департамент з аналогічною назвою.

Наказом голови ДПА України від 24 жовтня 2006 року №80-ф введено в дію новий штатний розпис ДПА України, в якому відсутній сектор оперативних перевірок у Департаменті відомчого контролю.

У зв'язку із вказаними змінами в організації виробництва і праці ДПА України 15 листопада 2006 року позивач був попереджений про наступне звільнення із займаної посади 16 січня 2007 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України та йому було запропоновано переведення на вакантну посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу комплексного контролю Департаменту відомчого контролю, від якої він відмовився.

Наказом від 6 лютого 2007 року №217-о ОСОБА_1 був звільнений із посади завідувача сектора оперативних перевірок Департаменту відомчого контролю ДПА України на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням посади.

З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку про те, що попередження позивача про наступне звільнення та пропозиція іншої посади були здійснені у відповідності до вимог КЗпП України (322-08) .

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Крім того, згідно п.2.1.10 Галузевої угоди, укладеної між адміністрацією Державної податкової адміністрації України і Всеукраїнською професійною спілкою працівників органів державної податкової служби на 2006-2009 роки, адміністрація зобов'язалась не допускати звільнення працівників (розірвання з працівниками трудових договорів) з ініціативи роботодавця без достатніх підстав і без погодження такого звільнення з відповідною організацією профспілки у порядку, встановленому законодавством України.

Відтак, встановивши, що керів ництво ДПА України не зверталося до профспілкового органу із поданням про розірвання трудового договору з позивачем, тобто, згода профспілки при його звільненні отримана не була, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням вимог статті 43 КЗпП України і вимоги останнього про поновлення на посаді підлягають до задоволення.

На запит суду першої інстанції стосовно отримання згоди профспілкового органу на звільнення позивача або відмови у наданні такої згоди, відповідачем суду наданий витяг з протоколу №10 засідання профспілкового комітету ОППО ДПА України від 31 липня 2007 року, з якого видно, що згода не надана.

Посилання відповідача на статтю 43-1 КЗпП України, яка передбачає можливість звільнення службових осіб державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, без надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації є безпідставними, оскільки у відповідності до положень Галузевої угоди, укладеної між адміністрацією Державної податкової адміністрації України і Всеукраїнською професійною спілкою працівників органів державної податкової служби на 2006-2009 роки позивачеві, який є службовою особою ДПА України і має спеціальне звання, гарантовано, що у випадку звільнення, воно має бути попередньо погоджене з профспілкою.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймаючи рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних і життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання вимог вказаних статтей КЗпП України (322-08) , суд першої інстанцій, з яким погодився і апеляційний адміністративний суд, обґрунтовано стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначивши суму середнього заробітку згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Судові рішення в цій частині є законними і обґрунтованими.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, -

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м.Києва від 1 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.