Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів:Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 7 червня 2010 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року та касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про виплату недоплаченого підвищення до пенсії,

У лютому 2010 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом до відповідача. Просила зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії як дитині війни за 2006-2009 роки в сумі 4815 грн. 61 коп.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 7 червня 2010 року позов задоволено. Зобов'язано відповідача нарахувати позивачці недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з урахування фактично виплачених сум.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачці пенсії з урахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни за період з 25 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням фактично виплачених за вказаний період сум. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У своїй касаційні скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка регулює питання державної соціальної підтримки дітей війни, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року (3367-15) вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».

Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймав.

Таким чином, у 2006 році державну соціальну підтримку дітей війни, що передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджено не було.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

Таким чином, з 9 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Частиною третьої статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 15 березня 2007 року (749-16) , встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Пунктом 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в такій редакції:

«Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Положення пункту 41 розділу II вказаного Закону втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (v010p710-08) (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни був мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2007 році виникло з 9 липня 2007 року, а у 2008 році -з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (489-16) та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) щодо дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правомірно застосував положення ч. 2 ст. 99 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та положення ч. 1 ст. 100 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, згідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. На застосуванні цієї вимоги закону наполягав відповідач, а тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в межах річного строку звернення до суду, а саме за період з 25 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, оскільки позивачка звернулась до суду із позовом 25 лютого 2010 року з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційних скарг про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на законі. Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. Крім того, вимоги відповідача про скасування вже скасованої постанови Залізничного районного суду м. Львова від 7 червня 2010 року є безпідставними.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року -без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.