Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Білуги С.В.

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області, треті особи - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості,

У квітні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області, треті особи - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості.

Після уточнення позовних вимог в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач просив суд визнати частково недійсним наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області від 12.10.2006 року №313 о/с в частині дати звільнення; визнати частково недійсним наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області від 17.10.2006 року №85 о/с в частині не нарахування заробітної плати з 25.09.2006 року по день звільнення; стягнути з відповідача: невиплачену заробітну плату за період з 25.09.2006 року по 27.11.2006 року в сумі 2668,77 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1270,85 грн, страхову суму в розмірі 45750,81 грн, одноразову допомогу у зв'язку з втратою працездатності в розмірі 76251,35 грн та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 страхову суму в розмірі 45750, 81 грн та одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності в розмірі 76251, 35 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2008 року в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності в розмірі 76251, 35 грн скасовано та у задоволенні цієї частини позову відмовлено. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині скасування постанови суду першої інстанції та відмови у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності в розмірі 76251, 35 грн. Просить скасувати рішення апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 02.04.1999 року по 18.10.2006 року проходив службу в органах внутрішній справ на посадах молодшого та середнього начальницького складу.

24.05.2006 року при виконанні службових обов'язків позивачем було отримано травму внаслідок ДТП, про що було складено відповідний акт за формою Н-1 від 24.05.2006 року.

04.09.2006 року військово-лікарською комісією за розпорядженням Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області було проведено медичний огляд позивача. За наслідками огляду комісією надано свідоцтво про хворобу від 04.09.2006 року №148, відповідно до якого ОСОБА_2 не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

12.09.2006 року позивач звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ України за хворобою у запас.

Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області від 12.10.2006 року №313 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2, дільничного інспектора міліції міського відділення міліції Орджонікідзевського райвідділу Маріупольського міську правління, звільнено за п. 64 "б" Положення про проходження служби рядом та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас з 18.10.2006 року.

Вислуга років на 10.10.2006 року складає: календарна - 09р. 00м. 16дн., пільгова - 11р. 03м. 22дн.

Підставами для звільнення є рапорт позивача від 12.09.2006 року, свідоцтво про хворобу від 04.09.2006 року №148, рішення комісії по РП ГУМВС області від 09.10.2006 року.

Після звільнення Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області було надано позивачу направлення на МСЕК з метою проведення відповідного медичного огляду та встановлення ступеня втрати працездатності.

За наслідками огляду ОСОБА_2 обласною медико-соціальною експертною комісією видано довідки серія ДОН-04 № 065045 від 28.11.2006 року та серія ДОН-05 №145609 від 28.11.2006 року, відповідно до яких позивачу встановлено третю групу інвалідності та встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках, що дорівнює 50 %.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 76251, 35 грн одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на Законі.

Так, відповідно до положень статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-XII ( в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.

Порядок та умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі працівника міліції при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю сім'ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він займав, і призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу.

У разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Згідно підпункту «а» пункту 2 Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.06.1991 року №59 (59-91-п) , в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.1992 року №627 (627-92-п) , страховик виплачує страхові суми особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (їхнім спадкоємцям) у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю:

у разі встановлення застрахованому інвалідності, що настала у період служби (роботи), але не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов'язків: інвалідові I групи - в розмірі п'ятирічного грошового утримання; інвалідові II групи - в розмірі чотирирічного грошового утримання; інвалідові III групи - в розмірі трирічного грошового утримання;

у разі загибелі (смерті) застрахованого його спадкоємцям (після подання свідоцтва про право на спадщину) - в розмірі десятирічного грошового утримання загиблого (померлого) за останньою посадою, яку він займав.

Виплата страхових сум здійснюється з розрахунку грошового утримання, передбаченого чинним законодавством за останньою посадою на день виплати страхової суми.

Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання, яку просить стягнути позивач, виплачується сім'ї або утриманцям працівника міліції лише у разі його загибелі при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. У разі ж встановлення застрахованому інвалідності, зокрема як позивачу, III групи - така одноразова допомога (страхова сума) виплачується в розмірі трирічного грошового утримання.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги у розмірі десятирічного грошового утримання - 76251, 35 грн.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій сторонами та особами, які беруть участь у даній справі, не оскаржується.

За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області, треті особи - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.