Про відмову в перегляді Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України з підстав відсутності подібних правовідносин - 21.02.2013 Прийняття

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Вербицької О.В., Кошіля В.В., Рибченка О.А.,перевіривши заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Державної податкової служби

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.01.2013

у справі № 13/65 (№ К-49700/09 -номер справи у Вищому адміністративному суді України)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО ІНВЕСТ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Державної податкової служби

про скасування рішення,

Державна податкова інспекція у Печерському районі Державної податкової служби звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.01.2013 у названій справі.

Відповідно до статті 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ (2453-17) «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.01.2013 заявник посилається не неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме -пункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі -Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (2181-14) ).

В обґрунтування своїх вимог заявник додає копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.05.2012 у справі № 2а-2390/10/2670 (К-37195/10 -номер справи у Вищому адміністративному суді України), у якій, на його думку, згадана норма матеріального права застосована інакше, ніж у даній справі.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 № 2 (v0002760-10) «Про судову практику застосування статей 235- 240 Кодексу адміністративного судочинства України» подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Між тим, як вбачається зі змісту заяви Державної податкової інспекції у Печерському районі Державної податкової служби та приєднаних до неї додатків фактичні обставини справи, що розглядаються, відмінні від тих, на які посилається заявник в обґрунтування наявності підстав для перегляду справи.

Зокрема, ухвалюючи рішення від 15.01.2013 суд касаційної інстанції, мотивував його тим, що незазначення позивачем у декларації інформації, а саме поштового індексу та факсу останнього, не відповідають вимогам норм чинного законодавства, оскільки ці дані не визначені як обов'язкові реквізити підприємства, що вказуються у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Що стосується ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.05.2012 у справі № 2а-2390/10/2670 (К-37195/10 -номер справи у Вищому адміністративному суді України), на яку також посилається заявник, як приклад різного застосування норм матеріального права, то у ній спір виник з приводу подання податкової декларації з податку на додану вартість без необхідних додатків до неї.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у викладених випадках відсутня подібність правовідносин, оскільки обставини кожної конкретної справи різні.

Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.

Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

Відмовити Державній податковій інспекції у Печерському районі Державної податкової служби у допуску справи № 13/65 (№ К-49700/09 -номер справи у Вищому адміністративному суді України) до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.01.2013.