к-25117/09-с Про стягнення боргу по грошовому забезпеченню та перерахунок розміру пенсії - 20.02.2013 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Тельманівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та перерахунок розміру пенсії

за касаційними скаргами ОСОБА_1, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області і Тельманівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. У ході розгляду справи вимоги доповнив і просив:

- стягнути з відповідачів на його користь 88480,71 грн. заборгованості по невиплачених додаткових видах грошового забезпечення;

- 5088,18 грн. компенсації за формене обмундирування;

- 46032,19 грн. одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати відповідачів включити до грошового атестата грошове забезпечення для обчислення пенсії у сумі 4059, 64 грн.;

- зобов'язати відповідачів провести перерахунок пенсії з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та надати уточнюючий розрахунок до пенсійного відділу управління фінансових ресурсів та економіки УМВС в Донецькій області про дійсний розмір грошового забезпечення.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з управління Міністерства внітрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 27270,60 грн. та 961,80 грн. понесених судових витрат. Зобов'язано Тельманівський районний відділ УМВС України в Донецькій області включити в грошовий атестат позивача 432,94 грн. невключених коштів (премію в розмірі 200 грн., надбавку за роботу в нічний час у розмірі 8,67 грн., пенсію у розмірі 224,27 грн.) та із урахуванням зазначеної суми провести перерахунок пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року це судове рішення залишено без змін.

Відповідачі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року і прийняти нове -про відмову у позові у повному обсязі. Зазначають, що грошове забезпечення позивачеві нараховувалась і виплачувалось у розмірі, передбаченому діючим законодавством і підстави для його перерахунку відсутні.

Позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційних скарг та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Тельманівському районному відділі управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області і наказом управління Міністерства внітрішніх справ України в Донецькій області від 27 жовтня 2005 року № 337 о/с був звільнений за п.п.«а»пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що грошове забезпечення та інші виплати, передбачені законодавством, згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи КНДІСЕ за №2212/4793 від 15 травня 2007 року нараховувались та виплачувались позивачеві не в повному обсязі.

Висновки судів першої і апеляційної інстанцій є передчасними з таких підстав.

Відповідно до Указу Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» № 926/96 (926/96) розміри надбавок за вислугу років до окладів грошового утримання осіб рядового і начальницького складу складали: від 15 до 20 років - 30 %; від 20 до 25 років - 35 %.

На момент проходження служби позивача розрахунок стажу для обчислення процентної надбавки за вислугу років провадився на підставі Нака зу МВС України № 402 від 12 липня 1993 pоку, яким введена в дію Інструкція про порядок об числення стажу для виплати процентної надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, та який був чинним на той час. Цією Інструкцією зарахування строкової служби в Збройних силах до стажу, який дає право на виплату відсоткової надбавки за вислугу років, на чому наполягав позивач, передбачено не було.

Наказом МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 20 червня 2004 року №684 (z0860-04) було скасовано Нака з МВС України № 402 від 12 липня 1993 pоку і в стаж для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ зараховувались періоди служби (роботи) які враховуються для призначення пенсій за вислугу років, зокрема, період служби в Збройних силах.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідачі посилаються на те, що на виконання вимог Наказу МВС України від 20 червня 2004 року №684 позивачеві було проведено перерахунок стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років у розмірі 35% .

Суди попередніх інстанцій на це уваги не звернули і, задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення недоплачених сум надбавки за вислугу років, виходили з того, що надбавка за вислугу років у розмірі 35% мала виплачуватись йому з 1 листопада 2002 року.

Передчасним є і висновок судів про наявність у позивача права на отримання з 1 січня 2002 року щомісячної доплати в розмірі від 25 до 50 відсотків від суми пенсії, яка б могла бути йому нарахована.

Так, підпунктом «а»пункту 3 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 (926/96) було надано право керівникам органів внутрішніх справ, у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків від суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована.

Таким чином, з аналізу даної норми вбачається, що нарахування такого виду доплати є правом керівника, а не його обов'язком, а також встановлення доплати можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Крім того, щомісячна доплата в розмірі від 25 % до 50 % суми пенсії, яка б могла бути нарахована, не відноситься до додаткових видів грошового забезпечення, що включаються при обчисленні пенсії, так як є фактично виплатою частини пенсії, яка виплачується працівникові у зв'язку з набуттям права на пенсію за вислугу років і який продовжує працювати.

Задовольняючи позов в цій частині, суди не перевірили чи мали відповідачі відповідний рівень фінансування з державного бюджету у 2002-2005 роках для виплати позивачу вказаної доплати у максимальному розмірі. Не перевірено судами і твердження відповідачів про встановлення ОСОБА_1 доплати в розмірі 50 % суми пенсії, яка б могла бути нарахована, лише у останньому місяці перед звільненням.

Відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про міліцію» працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безоплатно.

Пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (114-91-п) , передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 року № 766 (766-94-п) «Про формений одяг працівників міліції» було затверджено форму одягу та знаки розрізнення працівників міліції згідно з описом і зразками, що додаються.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про форму одягу осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» від 27 серпня 1997 року № 925 (925-97-п) було затверджено зразки форми одягу осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що мають спеціальні звання міліції, внутрішньої служби та військовослужбовців внутрішніх військ, норми їх забезпечення речовим майном (у мирний час) та знаки розрізнення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що мають спеціальні звання міліції згідно з переліком та описом та доручено Міністерству внутрішніх справ затвердити правила носіння предметів обмундирування, взуття, спорядження осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що мають спеціальні звання міліції, внутрішньої служби та військовослужбовців внутрішніх військ, розміри і порядок виплати грошової компенсації окремим категоріям осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що мають спеціальні звання міліції, внутрішньої служби, військовослужбовцям внутрішніх військ для придбання, у разі потреби, одягу, взуття цивільного зразка в межах діючих цін на предмети, передбачені до видачі за нормами забезпечення речовим майном особистого користування.

17 листопада 2001 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1515 «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції» (1515-2001-п) .

Пунктом 2 вказаної Постанови доручено Міністерству внутрішніх справ і Державній податковій адміністрації за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерством фінансів розробити та затвердити: норми забезпечення форменим одягом (у мирний час) осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції; правила носіння форменого одягу і знаків розрізнення зазначеними особами.

На час виникнення спірних правовідносин інших нормативно-правових актів, крім зазначених, прийнято не було. Вказаними нормативно-правовими актами грошову компенсацію за формений одяг для службовців органів внутрішніх справ передбачено не було, тому вона з суб'єкта владних повноважень стягненню не підлягала.

Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про стягнення 5088,18 грн. компенсації за формене обмундирування суди вищезазначеного не врахували.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року №1522 (1522-2006-п) «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян»функції з призначення і виплати пенсій особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (2262-12) передані органам Пенсійного фонду України.

Статтею 99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (2262-12) , пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України.

Виплата пенсій, в тому числі призначених до внесення змін у законодавство, здійснюється органами Пенсійного фонду через установи ВАТ «Ощадний банк України»за місцем фактичного проживання пенсіонера або за його бажанням через установи банків, з якими Пенсійним фондом України укладено відповідні договори, на підставі документів та у порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (2262-12) .

Тобто, при новому розгляді справи судам слід врахувати те, що з 01 січня 2007 року функції з призначення, виплати та перерахунку пенсій, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (2262-12) , передано територіальним органам Пенсійного фонду України.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що грошове забезпечення та інші виплати, передбачені законодавством, нараховувались та виплачувались позивачеві не в повному обсязі лише на підставі висновку судово-бухгалтерської експертизи КНДІСЕ за №2212/4793 від 15 травня 2007 року.

Відповідно до статті 86 статті Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, при новому розгляді справи суду необхідно оцінювати висновок експерта у сукупності з іншими належними і допустимими доказами.

Відповідно до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта). Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частина п'ята).

З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, а при постановленні судових рішень недотримані вимоги ст. 159 КАС України щодо законності і обгрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України це є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.