Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,

секретар судового засідання: Пилипчук Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Міністр освіти і науки України Кремень В.Г., Головне управління державної служби України, управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м.Києва про зміну формулювання причини звільнення та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Міністерства освіти і науки України на постанову Подільського районного суду м.Києва від 9 січня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року, -

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом і просив зобов'язати відповідача змінити формулювання причини звільнення, зазначивши у трудовій книжці «звільнений у зв'язку із виходом на пенсію державного службовця» з посиланням на ст.37 Закону України «Про державну службу», та стягнути на його користь 14 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Подільського районного суду м.Києва від 9 січня 2008 року позов задоволено частково. Постановлено змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 та вважати його звільненим з Міністерства освіти і науки України з 22 січня 2003 року на підставі ст. 38 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію. Зобовґязано Міністерство освіти і науки України внести відповідні зміни до трудової книжки позивача. У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року це судове рішення залишено без змін.

Міністерство освіти і науки України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Подільського районного суду м.Києва від 9 січня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року, а справу направити на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції. Звертає увагу суду на те, що у лютому 1995 року перед переходом на посаду державного службовця позивач не мав статусу наукового працівника, а тому підстави для зарахування наукового стажу до стажу державної служби і звільнення у зв'язку із виходом на пенсію державного службовця були відсутні.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом Міністерства освіти і науки від 3 квітня 2000 року № 85-а ОСОБА_1 з 1 квітня 2000 року був прийнятий на службу за переведенням з Міністерства науки України та 9 лютого 1995 року прийняв присягу державного службовця.

Згідно наказу Міністерства освіти і науки «Про зміни в структурі міністерства» від 15 листопада 2002 року № 237 змінено структуру міністерства, а працівники департаментів, що ліквідуються, у тому числі і позивач, були попередженні про наступне вивільнення.

10 січня 2003 року позивач подав заяву, у якій просив відповідно до наказу від 15 листопада 2002 року № 237 звільнити його з 22 січня 2003 року із займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця за віком з виплатою грошової допомоги відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу». Наказом Міністерства освіти і науки від 22 січня 2003 року №15-а ОСОБА_1 звільнений у зв'язку з ліквідацією окремих структурних підрозділів міністерства та скороченням штату працюючих за п.1 ст. 40 КЗпП України від 22 січня 2003 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час звільнення позивач досяг пенсійного віку, мав 13 років 8 місяців 13 днів наукового стажу та 7 років 2 місяці 5 днів державної служби, а разом 20 років 10 місяців 18 днів та мав право на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (3723-12) , а отже, і на звільнення з підстав виходу на пенсію державного службовця за віком.

Висновок суду є правильним з таких підстав.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Частиною сімнадцятою статті 24 Закону України «Про наукову і науково технічну діяльність», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що для наукових (науково-педагогічних) працівників, які перейшли на роботу до органів державної влади на посади, які згідно з чинним законодавством відносяться до посад державного службовця, стаж наукової роботи на державних підприємствах, в установах, організаціях зараховується до стажу роботи державного службовця, а для наукових (науково-педагогічних) працівників, які перейшли з органів державної влади (з посад, які згідно з чинним законодавством відносяться до посад державного службовця) на посади наукового (науково-педагогічного) працівника, стаж роботи на державній службі зараховується до стажу наукової (науково-педагогічної) роботи, незалежно від дати, коли такі переходи здійснювалися.

Судами встановлено, що позивач 4 квітня 2001 року звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м.Києва і йому була призначена пенсія за віком.

На момент звільнення позивач досяг пенсійного віку та з 15 квітня 2002 року отримував пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (3723-12) . При цьому науковий стаж позивача становить -13 років 8 місяців 13 днів, стаж державної служби становить 7 років 2 місяці 5 днів, всього: 20 років 10 місяців 18 днів.

Отже, задовольняючи позов частково, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що стаж роботи позивача на посадах наукових працівників повинен бути зарахований до стажу державної служби і останній мав право на звільнення з у зв'язку із виходом на пенсію.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відмовляючи позивачу в частині задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що позивачем не зазначено в чому саме виразились його моральні страждання, не доведено причинного зв'язку між ними та діями відповідача, не надано відповідних доказів, необґрунтовано розмір моральної шкоди.

За обставин, коли оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 224, 230 КАС України, -

Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а постанову Подільського районного суду м.Києва від 9 січня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.