Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 року по справі №2а-13830/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсним акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2009 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» (далі-ТОВ «Трансбуд-2», позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі -ДПІ у Солом'янському районі міста Києва, відповідач) задоволено. Визнано недійсним акт ДПІ у Солом'янському районі міста Києва від 30.07.2009 №583 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Трансбуд-2».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що товариство не могло занизити податкові зобов'язання з податку на додану вартість за 9 місяців 2008 року, оскільки позивач став платником даного податку лише 06.11.2008.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2009 року щодо підстав задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що п.9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» не містить такої підстави для скасування реєстрації як встановлення органом державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст.2 вказаного Закону, та вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо неможливості заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість за 9 місяців 2008 року, оскільки позивач став платником даного податку лише 06.11.2008.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 19.10.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 22.10.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Солом'янському районі міста Києва посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п. «в» п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», абзацу 3 п.2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 №757-р (757-2009-р) «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)», п. 15 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», п. 5 ст. 59 Господарського кодексу України, ст. 7, п.1 ст. 11, п. 1 ст. 71 та ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ТОВ «Трансбуд-2» є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №100149450 від 06.11.2008.

Згідно акту №583 від 30.07.2009 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, підприємство позивача подає податкову звітність, але виявлено факт виписки платником податкових накладних, згідно з якими не задекларовано податкові зобов'язання, обсяг яких перевищує 300000,00грн.

Факт виписки платником податкових накладних, згідно з якими не задекларовано податкові зобов'язання, обсяг яких перевищує 300000,00грн., підтверджується довідкою від 30.07.2009 №687/Д/15-220і. Посилання на дану довідку міститься у акті №583 від 30.07.2009 про анулювання реєстрації платника податку ТОВ «Трансбуд-2».

На підставі зазначеного із посиланням на порушення п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 №757-р (757-2009-р) «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)» та на підставі пп. «в»п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим органом прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Відповідно пп. «в»п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо: особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

Згадані у наведеній нормі Закону (168/97-ВР) інші причини стосуються виключно можливих підстав, із яких платник податку звільняється від сплати податку на додану вартість. Відповідними причинами можуть бути судове рішення, нормативний або інший акт компетентного органу, внаслідок якого платник податку на додану вартість втрачає обов'язок з нарахування та/або сплати цього податку.

Водночас наведена законодавча норма не може розглядатися як підстава для розширеного тлумачення обставин, за яких відбувається анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, порівняно з тими, що згадані в пункті 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Зокрема, порушення платником податку правил податкового обліку з податку на додану вартість можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої цим Законом та іншими законами з питань оподаткування, але не тягнуть за собою права податкового органу анулювати свідоцтво про реєстрацію такого платника податку.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.