Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олексієнка М.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі про стягнення заборгованості з сум витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання,

У серпні 2010 року Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, починаючи з 1 квітня 2001 року, повинні відшкодовувати органам Пенсійного фонду пенсії, сплачені особам, яким призначено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, в тому числі і пенсії, які призначені і виплачуються особам, які отримали травми на виробництві або професійне захворювання за часів СРСР.

Просить стягнути з відповідача заборгованість по особовим справам потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в розмірі 15048,22 грн., за період з 1 березня по 31 липня 2010 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача суму витрат по особових справах потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким позивачем виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 01.03.2010р. по 31.07.2010р. в розмірі 3058,02грн., з яких сума основного розміру пенсії 3000,00 грн. та поштового збору на доставку пенсій 58,02 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відповідно у 1988 році, 1987 році, 1978 році та 1976 році на території колишнього СРСР сталися нещасні випадки на виробництві, що підтверджується відповідними актами.

Пенсійним фондом в період з 01 березня 2010 року по 31 липня 2010 року сплачено пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання в наступних розмірах: ОСОБА_4 - 3824,00 грн., ОСОБА_8 - 3854,22 грн., ОСОБА_6 - 3546,00 грн. та ОСОБА_7 - 3824,00 грн., на загальну суму 15048,22 грн., з якої основний розмір пенсії, призначений і виплачений зазначеним особам щомісячно за період з березня по липень 2010 року, складає 3000,00 грн., витрати Пенсійного фонду по сплаті поштового збору на доставку пенсії складає 58,02 грн., державна адресна допомога складає 11990,20 грн.

Вказана сума була включена позивачем до щомісячних актів звірки, проте відповідачем не прийнята до заліку.

Принципи та загальні правові, фінансові і організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи).

Статтею 1 Основ встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).

За пенсійним страхуванням згідно з пунктом 1 статті 25 цих Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

За змістом пункту 2 статті 7 Прикінцевих положень Закону України від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ (2272-14) «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку цьому Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом соціального страхування від нещасних випадків в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною другою статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ) закріплено аналогічне правило: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону поширюється на таку категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.

За змістом частини другої статті 2 Закону № 1105-ХІV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом «а» статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № XII «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІV (1105-14) відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання-чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ «Про охорону праці», які ліквідуються.

Отже, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

З матеріалів справи вбачається, що окрім витрат з виплати пенсії по інвалідності, відповідач також відмовився прийняти до заліку витрати з виплати щомісячної державної адресної допомоги, призначеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 (265-2008-п) «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (далі - постанова № 265).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008 (265-2008-п) «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян»визначено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, не досягає прожиткового мінімуму, встановленому законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яка виплачується Пенсійним Фондом України замість відповідача, призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) . Цим Законом адресна допомога не віднесена до страхових виплат.

Згідно пункту 4 (який визначає суми, що підлягають відшкодуванню Фондом соцстрахування Пенсійному Фонду) Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному Фонду України, витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку зі втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2003 №5-4/4 (z0376-03) , відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» (1105-14) , а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій. Державна адресна допомога не входить до цього переліку.

Крім того, необґрунтованим є посилання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі на те, що воно є неналежним відповідачем по справі, оскільки такі посилання спростовуються положеннями зазначених правових норм.

Наведені обставини були правильно враховані судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано прийняли рішення про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.