Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Іваненко Я.Л.,

Олендера І.Я.,Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління міністерства внутрішніх справ (далі - ГУМВС) України в Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Полтавській області (далі - ВГІРФО УМВС України в Полтавській області), третя особа - прокуратура Полтавського району, про скасування дозволу на імміграцію в Україну,

У травні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати рішення інспектора ВГІРФО УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції Діденка О.В. від 22 травня 2006 року про скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні.

Позов обґрунтував тим, що оскаржуваним рішенням було скасовано дозвіл на його імміграцію в Україну, вилучено посвідку на постійне проживання в Україні, анульовано реєстрацію місця проживання, вилучено з картотеки адресно-довідкового бюро при УМВС листок реєстрації на його ім'я та зобов'язано виїхати з України. Вважає таке рішення незаконним, оскільки з його боку не було допущено жодних грубих порушень, передбачених статтями 12- 13 Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III (2491-14) ).

Постановою Київського районного суду м. Полтава від 10 січня 2009 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року скасовано постанову Київського районного суду м. Полтава від 10 січня 2009 року, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Скасувано рішення інспектора ВГІРФО УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції Діденка О.В. від 22 травня 2006 року про скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні.

У касаційній скарзі УГІРФО ГУМВС України в Полтавській області, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняте ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що рішення інспектора ВГІРФО УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції Діденка О.В. від 22 травня 2006 року скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_3, вилучено посвідку на постійне проживання в Україні, анульовано реєстрацію місця проживання. Вказане рішення було прийнято на підставі пункту 6 статті 12, статті 13 Закону №2491-III.

Разом з тим, згідно з довідками №V-027/R від 16 жовтня 2006 року та №S8-0953/R від 21 червня 2007 року, виданих посольством Азербайджанської Республіки в Україні, ОСОБА_3 не є громадянином Азербайджанської Республіки. Також, позивач не є громадянином України, тобто є особою без громадянства.

Відповідно до вимог Європейської конвенції про громадянство від 6 листопада 1997 року (ратифікована Україною) правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; б) безгромадянства слід уникати.

Стаття 6 Європейської конвенції про громадянство передбачає, що кожна держава-учасниця у своєму внутрішньодержавному праві спрощує процедуру набуття її громадянства для таких осіб, як особи, що законно і постійно проживають на її території упродовж певного періоду, який розпочався до досягнення ними 18 років, причому тривалість цього періоду визначається внутрішньодержавним правом відповідної держави-учасниці.

ОСОБА_3 в 13 років переїхав разом із своїм батьком ОСОБА_8 з Азербайджанської Республіки до України. З 5 червня 1994 року позивач разом із батьком був прописаний за адресою: АДРЕСА_1, а з 16 листопада 1994 року за адресою: АДРЕСА_2, про що свідчать відповідні відмітки.

Крім того, батьку позивача, а відповідно і позивачу, оскільки він на той час був неповнолітнім і мав свідоцтво про народження, був наданий дозвіл на постійне проживання в Україні з 8 червня 1994 року, про що було зроблено відмітку у паспорті на аркуші 22.

Саме з цього часу позивач почав проживати в Україні на законних підставах, так як відповідно до чинного законодавства України місцем проживання дитини вважається місце проживання його батьків.

В 1996 році ОСОБА_3 разом із батьком переїхав до с. Супрунівка Полтавського району Полтавської області, а 1 грудня 1997 року, на підставі рішення Комісії про прописці громадян, що прибули з країн СНД Полтавської районної державної адміністрації №19 від 30 травня 1997 року, його, разом із батьком та молодшим братом, було прописано в АДРЕСА_3.

Із копії погосподарської книги Супрунівської сільської ради, вбачається, що 25 листопада 1997 року позивач був зареєстрований в АДРЕСА_3, проте його прописку анульовано шляхом проставлення штампу "виписаний".

Згідно висновку начальника відділення ВГІРФО Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області за матеріалами службової перевірки по факту не вилучення листка прибуття з картотеки адресно-довідкового бюро при УМВС України в Полтавській області від 21 червня 2005 року анулювання штампу "прописка" було здійснено в зв'язку з тим, що на момент прописки ОСОБА_3 досяг 16-ти років і повинен був мати паспорт чи документ, що посвідчує його особу та громадянство. Проте, адресний листок прибуття на ОСОБА_3 був направлений до обласного адресно-довідкового бюро при УМВС України в Полтавській області та вилучений 22 червня 2005 року на підставі вказаного вище висновку.

21 вересня 2005 року на підставі поданої позивачем заяви про документування його посвідкою на постійне проживання в Україні та висновку інспектора ВГІРФО УМВС України в Полтавській області, згідно якого прийнято рішення про документування ОСОБА_3 посвідкою на постійне проживання в Україні, оскільки останній в 1994 році за власним бажанням переїхав на постійне місце проживання в Україну і з 27 серпня 2005 року зареєстрований в м. Полтаві, позивачу видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 року.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №95 від 18 квітня 2005 року (z0487-05) , погосподарський облік - вид первинного обліку, передбачений для систематизації відомостей про окремих громадян і домогосподарства, що ведеться сільськими, селищними, міськими радами в сільських населених пунктах, які розташовані на їхній території, за єдиними на всій території України формами первинної облікової документації, затвердженими центральним органом виконавчої влади з питань статистики. Окремі форми первинної облікової документації ведуться і в міських поселеннях.

Форми №1 (погосподарська книга), №2 (Список осіб, що тимчасово проживають на території сільської ради), №3 (Алфавітна книга домогосподарства) повинні вестись у відповідності до цієї Інструкції. Будь-які підчистки та не обумовлені текстовим записом виправлення в формах не допускаються. Будь-які виправлення та перекреслення повинні бути обумовлені та завірені підписом голови або секретаря виконкому місцевої ради (особи, яка виконує функції секретаря виконкому місцевої ради).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 був прописаний на підставі рішення Комісії про прописці громадян, що прибули з країн СНД Полтавської районної державної адміністрації №19 від 30 травня 1997 року, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що рішення про анулювання прописки інспектор ВОС Ромашко Т.М. не мала приймати, оскільки це не відноситься до її компетенції. Цей факт підтверджується і тим, що Супрунівська сільська рада у 2003 році видала позивачу відповідну довідку про те, що він дійсно станом на 2003 рік прописаний і проживає за адресою: АДРЕСА_3. Всі довідки сільськими радами про прописку видаються на підставі погосподарської книги. Крім того, Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України у своєму листі 28 липня 2005 року вказав на те, що у державному Департаменті у справах громадянства та імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України розглянуто скаргу, адресовану Міністру внутрішніх справ України, здійснено перевірку щодо підстав перебування на Україні громадянина ОСОБА_3 та встановлено, що він зареєстрований в АДРЕСА_3.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був прописаний в АДРЕСА_3 до моменту його перереєстрації за новою адресою: АДРЕСА_4, де і мешкає до сьогодні. Відповідно, на законних підставах перебуває в Україні.

Згідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (1983-2002-п) , дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з 1997 року на неодноразові звернення позивача, ВГІРФО УМВС України в Полтавській області відмовлялося документувати його посвідкою на постійне проживання, але Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб своїми листами від 28 липня 2005 року №49/3-3513 та № 49/3-Ч-2725 підтвердив право ОСОБА_3 на його документування як особи без громадянства.

Після цього, він отримав посвідку на постійне проживання в Україні, яка відповідно до Закону №2491-III (2491-14) , надається безстроково і лише підлягає обміну по досягненню особою 25 та 45 річного віку.

З огляду на викладене правильними є висновки суду апеляційної інстанції про скасування рішення інспектора ВГІРФО УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції Діденка О.В. від 22 травня 2006 року щодо скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні.

Також, відповідно до оскаржуваного рішення відповідач анулював реєстрацію місця проживання громадянина Азербайджану ОСОБА_3

Статтею 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні" визначено поняття як "зняття з реєстрації місця проживання". Зняття з місця реєстрації здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою, або померлою), свідоцтва про смерть. Поняття як "анулювання реєстрації місця проживання" не існує.

Отже, чинним законодавством України не надано право ВГІРФО УМВС України приймати рішення про анулювання реєстрації місця проживання.

Суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління міністерства внутрішніх справ залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.