2а-8707/11/2670 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким скореговану суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 14.02.2013 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер-Софт»(далі по тексту -позивач, ТОВ «Енглер-Софт») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) від 08.04.2011 №0000432305.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Енглер-Софт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010.

За результатами перевірки складено акт від 10.01.2011, відповідно до якого встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.01.2011, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 736275,00 грн., з яких 490850,00 грн. основного платежу та 245 425,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.042011 №0000432305 на зменшену суму грошового зобов'язання, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у загальному розмірі 613562,50 грн., з яких 490850,00 грн. основного платежу та 122712,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як зазначено судами між позивачем та ТОВ «Лабірінт - АВТ»укладено договір поставки від 08.06.2009, за умовами якого ТОВ «Лабірінт - АВТ»(постачальник) зобов'язувався передати у власність покупця - ТОВ «Енглер - Софт»товари, визначені специфікацією. Загальна вартість придбаного позивачем товару складає 2945100,00 грн., в тому числі ПДВ - 490850,00 грн. На виконання договору поставки ТОВ «Лабірінт - АВТ»виписало позивачу податкові накладні. Позивачем включено до податкового кредиту податок на додану вартість на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Лабірінт - АВТ».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, позивачем суду не надана. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо. Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. Відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Лабіринт - АВТ»анульоване згідно акту від 20.07.2009.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з наступних підстав.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»N 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі по тексту - Закон N168/97-ВР) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону N168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «Лабіринт -АВТ», товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (996-14) (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону N168/97-ВР.

Судам попередніх інстанцій, під час розгляду справи, необхідно було з'ясувати можливу обізнаність позивача щодо дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій в повній мірі не досліджено: можливості використання у власній господарській діяльності позивача придбаного у таких контрагентів товару; наявності фактичної сплати позивачем податку на додану вартість контрагентам в ціні придбаних товарів; чи наявні недоліки при оформленні податкових накладних.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.