2а-2837/11/1270 Про скасування податкового повідомлення-рішення про донарахування Малому спільному науково-виробничому підприємству податкового зобовязання з податку на додану вартість - 12.02.2013 Прийняття

У квітні 2011р. позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську від 03.02.2011р. №0000022310/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2011р., позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську від 03.02.2011р. №0000022310/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 3,40грн.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу МСНВП «Клен»зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведено документальну невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «КФ «Парадігма»за період з 01.12.2008р. по 31.12.2008р., про що складено акт №10/23/13407298 від 18.01.2011р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.1.2 ст.1, п.2.1 ст. 2 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у грудні 2008р. в сумі 17242,00грн. Перевіркою вказано на нікчемність укладених між позивачем та ПП «КФ «Парадігма» правочинів з огляду на те, що Ленінським районним судом м. Луганська 21.10.2010р. громадянина ОСОБА_2 визнано винним у здійсненні злочину передбаченого статтями 358 ч.ч. 1, 3, ст. 27, ст. 205 ч.1 КК України. Вказана особа є засновником, директором і головним бухгалтером ПП «Комерційна фірма «Парадигма».

На підставі вказаного акту прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.02.2011 року №0000022310/0, яким позивачеві визначено зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 17242,00грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 4310,50грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як на підставу для висновків щодо порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) , є твердження відповідача про нікчемність господарських операцій між позивачем та ПП «Комерційна фірма «Парадигма» у зв'язку з тим, що директор зазначеного контрагента заперечував наявність таких взаємовідносин із МСНВП «Клен». Так, вироком встановлено, що ОСОБА_2 вчинив протиправні діяння, які полягають у реєстрації на його ім'я Приватного підприємства «Комерційна фірма «Парадігма» без мети здійснення підприємницької діяльності за грошову винагороду і останній відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між МСНВП «Клен»(Покупець) та ПП «Комерційна фірма «Парадигма»(Постачальник), укладено договір №01/12 від 01.12.2008р., за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а останній зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених договором. Згідно з п.3.2 договору товар передається Покупцю на умовах EXW відповідно з «Інкотермс», якщо інше не передбачено відповідною специфікацією. На виконання договору було видано податкову накладну від 10.12.2008р. №НН-10-12-08-02 на загальну суму 103452,00грн., в т.ч. ПДВ 17242,00грн., видаткову накладну №РН-10-12-08-02 від 10.12.2008р. на загальну суму 103452,00грн., в т.ч. ПДВ 17242,00грн., рахунок-фактуру №СФ-09-12-08-01 від 09.12.2008р. на загальну суму 103452,00грн., в т.ч. ПДВ 17242,00грн.

Приписами ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України обумовлено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Відповідно до п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) , в редакції на час правовідносин, господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до приписів п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При чому, відповідно до п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З акту перевірки не вбачається, що наведена вище видаткова, та податкова накладна не містить визначених у нормативних актах обов'язкових реквізитів, а отже не зрозуміле: у чому саме усі зазначені в акті видаткові та податкові накладні не можуть відображатись у бухгалтерському та податковому обліку «МСНВП «Клен».

Посилання в аті перевірки на те, що придбання не мали реального характеру, товару від ПП «КФ «Парадігма»на адресу «МСНВП «Клен»не перевозився є виключно суб'єктивним припущенням перевіряючого, яке не мають підтверджених доказів, що є порушенням п.2.3.4 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2008р. №327.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою. Ленінська МДПІ надавала позов до Луганського окружного адміністративного суду стосовно ПП «КФ Парадігма»але суд відмовив у повному обсязі, таким чином не внесено відповідних змін до ПП «КФ Парадігма».

Актом перевірки від 18.01.2011р. №10/23/13407298 встановлено, що на момент укладання договорів, ПП «КФ «Парадігма» перебуває в Єдиному державному реєстрі, як платник податку зареєстровано в Ленінській МДПІ м.Луганська. Особа, яка виступила засновником, не заперечувала факту заснування підприємства на своє ім'я.

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів поставки між позивачем та вказаними вище контрагентом, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у вироку суду від 21.10.2009р. стосовно ОСОБА_2 не встановлено обставин, які б спростовували видання ПП «КФ «Парадігма»податкових накладних, також відсутні висновки експертизи про невідповідність підписів на угодах і податкових документах від ПП «КФ «Парадигма».

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.

Слід також зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську -залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.