712/12664/12 Про визнання протиправними та скасування рішення міської ради в частині затвердження проекту відведення особі земельної ділянки та передачі їй земельної ділянки у власність - 06.08.2015 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та заступника прокурора Одеської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі №712/12664/12 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_7 про визнання протиправними та скасування рішення і державного акта, -

ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись в суд з позовом до Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_7, в якому просили: визнати недійсним та скасувати рішення відповідача від 27.11.2009 року № 1301 в частині затвердження проекту відведення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0594 га за адресою АДРЕСА_1 та передачі їй земельної ділянки у власність; скасувати державний акт серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_7, на право власності на земельну ділянку площею 0,0594 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 березня 2013 року позов задоволений. Визнане недійсним та скасоване рішення № 1301 V сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 27.11.2009 року в частині затвердження проекту відведення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0594 га за адресою АДРЕСА_1 та передачі їй земельної ділянки у власність.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року скасоване рішення суду першої інстанції та прийнята нова постанова про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0594 га по АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_2, виданого ОСОБА_7. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням ОСОБА_4, ОСОБА_5 та заступник прокурора Одеської області звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що є підстави для скасування судових рішень та закриття провадження у справі з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення відповідача від 27.11.2009 року № 1301 в частині затвердження проекту відведення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0594 га за адресою АДРЕСА_1 та передачі їй земельної ділянки у власність; скасувати державний акт серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_7, на право власності на земельну ділянку площею 0,0594 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 151 Земельного кодексу України, вибір місця розташування земельних ділянок здійснюють відповідні, зокрема, сільські, селищні, міські, районні, обласні ради. Згідно положень ст. 42 цього Кодексу у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Ужгородська міська рада порушила вимоги наведених норм при передачі ОСОБА_7 спірної земельної ділянки, оскільки щодо даної ділянки не було погоджено вибору місця розташування для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що 08.10.2009 року був складений та підписаний акт встановлення (відновлення) на місцевості (в натурі) та погодження меж спірної земельної ділянки за участі суміжних землекористувачів, остаточне погодження меж спірної земельної ділянки відбулось на засіданні постійно діючої комісії про вирішення спорів стосовно меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян міста та додержання правил добросусідства Ужгородської міської ради. Законність рішення Ужгородської міської ради від 27.11.2009 року № 1301 в частині затвердження проекту відведення ОСОБА_7 спірної земельної ділянки у власність, встановлена рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.11.2012 року, яке набрало законної сили 30.11.2012 року, у цивільній справі за позовом КПТМ "Ужгородтеплокомуненерго" до Ужгородської міської ради та ОСОБА_7, в якій предметом оскарження було те саме рішення міської ради. Разом із тим, спір про визнання недійсним державного акту є спором про право власності на земельну ділянку, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Разом з тим, колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір про законність рішення міської ради, яким передана у власність земельна ділянка, є адміністративно-правовим.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно ч.2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно - правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі в частині передачі земельної ділянки у власність є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Згідно п.1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Вирішуючи питання підвідомчості даного спору, слід звернути увагу на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (v0003740-13) , згідно з п. 6 і 7 якої, при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10) ), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 (v010p710-10) у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК (435-15) земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

ВССУ при цьому зазначає, що відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), але крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17.11.2009 р. № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Виходячи із суті заявлених вимог, то вони зводяться до визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження проекту відведення ОСОБА_7 земельної ділянки з тих мотивів, що спірна земельна ділянка є власністю кооперативу, який довгий час за власний кошт утримував її, а відповідач своїм рішенням порушив право спільної власності мешканців будинку, який знаходиться за тією ж адресою. Дані обставини свідчать про наявність спору про право, а саме - право спільної власності на землю, що за своїм визначенням відноситься до категорії цивільних прав, а тому має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Щодо ролі органу місцевого самоврядування, то колегія суддів зазначає, що роз`яснення з цього приводу містяться в постанові Верховного Суду України, від 27.04.2010 р. N 21-2328во09, згідно з якою до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Земельні відносини поділяються на публічні і приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Постановою ВСУ № 21-291а11 була сформована обов'язкова для всіх суб'єктів правозастосування правова позиція, відповідно до якої при здійсненні повноважень власника землі рада є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 КАС, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Аналогічна позиція була наведена в постанові Верховного Суду України 14.02.2012 р. № 21-1041во10, розглянутої за винятковими обставинами.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що в дано випадку відповідач виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як рівноправний суб'єкт земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.