к-10821/10-с Про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість - 11.02.2013 Прийняття

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова №0000722302/0 від 26.05.2009 на суму 5153554,82 грн., №0000732302/0 від 26.05.2009 на суму 3092132,90 грн., №0001451702/0 від 26.05.2009 на суму 2237,58 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена виїзна планова перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.04.2007 по 31.12.2008, за результатами якої 30.04.2009 складено акт за № 2265/23/34955546.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення приписів п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 2576777, 41 грн.;

- п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження зобов'язань з ПДВ у сумі 2061421,93 грн.

- пп. 6.3.2. п. 6.3. ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: неутримання та неперерахування у червні-грудні 2007 року, січні 2008 року податку з доходів фізичних осіб у сумі 745, 86 грн. через безпідставне надання робітникам податкової соціальної пільги (відсутні заяви про застосування податкової соціальної пільги).

На підставі акта перевірки відповідачем 26.05.2009 винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000722302/0 про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 2576777,41 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 2576777,41 грн., а всього на суму 5153554,82 грн.,

- № 0000732302/0 про донарахування податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 2061421,93 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1030710, 97 грн., а всього на суму 3092132,90 грн.,

- № 0001451702/0 про донарахування податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 745,86 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1491,72 грн., а всього на суму 2237, 58 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними бухгалтерськими та податковими документами, у зв'язку з чим позивач правомірно включив до валових витрат вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, а податок на додану вартість, сплачений у складі цієї вартості, до податкового кредиту відповідного податкового періоду.

За визначенням, наведеним у пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Положеннями підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Ліфін-котл-пласт»(м. Луганськ) був укладений Договір № 3/03 від 03.03.2008.

На підставі Договору позивач придбав у ПП «Ліфін-котл-пласт»товарно-матеріальні цінності на загальну суму 12368531,57 грн., у тому числі ПДВ 2061421,93 грн., що підтверджується відповідними видатковими/прибутковими та податковими накладними.

За отримані товарно-матеріальні цінності позивач сплатив в повному обсязі грошові кошти у безготівковій формі.

ПП «Ліфін-котл-пласт» надав позивачу податкові накладні на суму ПДВ 2061421,93 грн.

Таким чином, позивачем здійснені витрати на придбання у ПП «Ліфін-котл-пласт» товарно-матеріальних цінностей в розмірі 10307109, 64 грн. (без ПДВ), які відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться до складу валових витрат, та отримані від ПП «Ліфін-котл-пласт»податкові накладні на загальну суму 2061421,93 грн. які містили всі необхідні та обов'язкові реквізити, передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зазначені суми враховані позивачем при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ у відповідних Деклараціях з цих податків, поданих до податкового органу.

Обставини щодо оприбуткування та оплати товарно-матеріальних цінностей знайшли своє відображення у акті перевірки.

Підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток за вказаними операціями слугував висновок податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та ПП «Ліфін-котл-пласт»правочину, з тих підстав, що директор ПП «Ліфін-котл-пласт»Шулигін М.В. господарські, бухгалтерські та податкові документи не підписував та не мав наміру здійснювати господарську діяльність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено, що укладений позивачем з ПП «Ліфін-котл-пласт» договір є нікчемним. На час укладення та виконання договору контрагент позивача був зареєстрований в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю. Обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, зокрема, обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарювання, відповідачем не наведено.

Крім того, податковим органом у травні 2009 року проведено зустрічну перевірку ПП «Ліфін-котл-пласт»по взаємовідносинах з позивачем, за результатами якої складено довідку №405/23-709/34642023 від 08.05.2009, згідно якої директором ПП «Ліфін-котл-пласт»є Шулигін М.В., порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства внаслідок виконання оспорюваного договору не встановлено.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на те, що витрати позивача по оплаті вартості придбаних у ПП «Ліфін-котл-пласт»товарно-матеріальних цінностей правомірно включені до складу валових витрат, та, як наслідок, суми податку на додану вартість, сплачені у складі такої вартості та підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, правомірно включені до складу податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем всупереч ч.2 ст. 71 КАС України, не доведено правомірність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб, оскільки на час перевірки у позивача були в наявності заяви від усіх працівників про застосування податкової соціальної пільги, передбаченої пп.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 -без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.