Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши в порядку письмово провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Ленінського районного суду м. Севастополь від 03.02.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 у праві № 2а-32/09 (2а-32/09/2703)

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

до Головного управління державного казначейства України у м. Севастополі

третя особа Кредитна спілка "Разом"

про визнання дій неправомірними, повернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та відсотків за порушення строків повернення податку, -

ОСОБА_4 заявлено позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідачів щодо неповернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб за 2005 -2006 роки в сумі 11 120,04 грн. та стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафних санкцій за несвоєчасне його повернення у розмірі 100 % від неповернутої суми.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до положень пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходи фізичних осіб, отримані, сплачені (нараховані) з інших підстав, зокрема, у вигляді процентів на пайові (основні та додаткові) внески членів кредитних спілок, передбачені ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки», оподатковуються податком з доходів фізичних осіб в загальному порядку за ставкою, визначеною п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яка у період 2004-2006 років становила 13 %. Відповідно, утримання та перерахування Кредитною спілкою «Разом» податку з доходів фізичних осіб з доходів позивача як члена кредитної спілки у вигляді процентів -частини розподіленого між членами кредитної спілки доходу, що залишався у її розпорядження за підсумками фінансового року (2004 - 2006 роки), в сумі 11 120,04 грн., здійснено правомірно. При цьому суд вказав, що положення пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не поширюється на дані правовідносини, оскільки, виходячи з їх аналізу, поняття «плата (проценти) на пайові членські внески»та проценти на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки, не є тотожними.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати.

Касаційні вимоги позивача вмотивовано, зокрема, пп. 22.1.4. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно положень якого пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 п. 9.2 ст. 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 01.01.2013.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 є членом Кредитної спілки «Разом», яка була його податковим агентом та сплачувала податок з доходів фізичних осіб за підсумками фінансового року у вигляді нарахування відсотків на пайові внески члена кредитної спілки. Протягом 2005-2006 років Кредитною спілкою було здійснено нарахування і розподіл частини нерозподіленого доходу, що залишається в її розпорядження за підсумками фінансового року (іншого звітного періоду), у вигляді нарахування відсотків на пайові внески між членами кредитної спілки з утриманням податку з доходів фізичних осіб, з якого (доходу) з позивача було утримано та перераховано до бюджету 11 120,04 грн. податку з доходів фізичних осіб.

У листопаді 2007 року ОСОБА_4 подав до податкового органу податкову декларацію про доходи за 2006 рік та розрахунок податку, що підлягає поверненню, в сумі 11 120,04 грн., а також заяву про повернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб за 2005 -2006 роки, який, на думку позивач, було утримано неправомірно.

Листом від 30.11.2007 Державна податкова інспекція відмовила у поверненні надмірно сплаченої суми податку.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 20.12.2001 № 2908-III «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Відповідно до свого статуту (абз. 4 п. 1 ст. 21 Закону № 2908-III) кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так i в безготівковій формі, приймає вступні, обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки.

Кредитна спілка крім розміру плати (процентів), яка нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках її членів, розподіляє частину нерозподіленого доходу, що залишається в її розпорядженні за підсумками фінансового року, між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків (у тому числі на додаткові пайові внески) у вигляді відсотків (процентів).

Відповідно до пп. «в» пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2004 № 1958-IV (1958-15) суми виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються з урахуванням норм п. 9.7 ст. 9 цього Закону, іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, чий статус визначається відповідно до закону, на користь отримувачів таких виплат, крім будь-яких виплат або відшкодувань членам керівних органів таких організацій або фондів та пов'язаним з ними фізичним особам, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Отже, за змістом даної норми Закону з 01.01.2005 пільги щодо оподаткування процентів або інших доходів, що здійснюються неприбутковими організаціями, не поширюються на кредитні спілки та інші небанківські фінансові установи.

Відповідно до пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів; інші доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті.

Разом з тим, відповідно до змін, внесених Законом України від 21.12.2004 № 2273-IV (2273-15) до пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону № 889-IV пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді, зокрема процентів на вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом, та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 п. 9.2 ст. 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 01.01.2010.

Таким чином, законодавець відстрочив до 01.01.2010 обов'язок небанківської фінансової установи щодо включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді, зокрема процентів на вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом. Тобто, пп. 22.1.4 Закону № 889-IV (889-15) до 01.01.2010 в Україні діяв мораторій на оподаткування таких доходів фізичних осіб.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про те, що пп. 22.1.4. п. 22.1. ст. 22 вказаного Закону не стосується процентів, які розподіляються на «пайові членські внески».

Підпункт 22.1.4. п. 22.1. ст. 22 вказаного Закону, вживаючи термін «вклад до небанківських фінансових установ»не передбачає, що під цим терміном необхідно розуміти виключно вжитий у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» термін «внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки». Частина 2 ст. 21 останнього Закону взагалі не вживає такого терміну як «вклад до небанківських фінансових установ», але це не повинно нівелювати призначення пп. 22.1.4. п. 22.1. ст. 22 Закону № 889-IV.

До того ж, відстрочення оподаткування, передбачене пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 вказаного Закону, також стосується процентів, що оподатковуються згідно з пп. 9.2.1 та пп. 9.2.2 п. 9.2 ст. 9 цього Закону.

В свою чергу, пп. 9.2.1 та пп. 9.2.2 п. 9.2 ст. 9 вказаного Закону містить посилання на п. 7.2 ст. 7, де, в свою чергу, вживається термін «процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону», що також свідчить на користь того, що термін «внесок» або «вклад» до небанківської фінансової установи (кредитної спілки) для цілей застосування Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15) вживається рівнозначно.

Отже, у 2005 та 2006 роках у кредитної спілки, як у податкового агента, не виникло обов'язку включати до загального місячного оподатковуваного доходу платників податку з доходів фізичних осіб доходу у вигляді розподілених спілкою процентів на вклад/внесок (пайовий членський внесок) до кредитної спілки та нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету цей податок.

Враховуючи викладене вище, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову з підстави правомірного утримання та перерахування кредитною спілкою податку з доходів позивача у вигляді розподілених спілкою процентів на вклад/внесок (пайовий членський внесок) до кредитної спілки.

Крім того, в разі порушення права платника податку на отримання надмірно сплаченого податку належним способом захисту є стягнення суми податку та штрафу з відповідного місцевого бюджету.

Пунктом 20.4 ст. 20 Закону № 889-IV передбачено відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб.

Нарахування зазначених у пп. 20.4.2 п. 20.4 ст. 20 цього Закону штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, затвердженому постановою КМУ від 04.02.2004 № 127 (127-2004-п) .

Згідно з пп. 20.4.3 п. 20.4 ст. 20 повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до пп. 20.4.2 здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

Отже, враховуючи строк, протягом якого позивач не отримував надмірно сплачений податок, позовні вимого щодо стягнення штрафу за несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку у розмірі 100 % від такої суми є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але судами порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Ленінського районного суду м. Севастополь від 03.02.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 у праві № 2а-32/09 (2а-32/09/2703) скасувати.

Позов задовольнити: стягнути на користь ОСОБА_4 надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2005 - 2006 роки у сумі 11 125,04 грн. та штраф відповідно до пп. 20.4.2 п. 20.4 ст. 20 Закону № 889-IV з казначейського рахунку.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 -1 Кодексу адміністративного судочинства України.