Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року,

У листопаді 2010 року ОСОБА_4 пред'явив в суді позов до Управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області (далі -УПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначив, що перебуває на обліку в УПФ, отримує пенсію за віком та продовжує працювати, у зв'язку з чим, відповідно до положень статей 40, 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) при здійсненні перерахунку пенсії йому, як працюючому пенсіонеру, має бути враховано показник середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії.

Посилаючись на наведені обставини, з урахуванням уточнень до позову, просив поновити строк звернення до суду, визнати дії УПФ протиправними та зобов'язати здійснити йому з 1 вересня 2009 року перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за 2008 рік у розмірі 1573,99 гривні, а також виплатити заборгованість з дати настання перерахунку пенсії.

Постановою Свердловського міського суду Луганської області від 28 січня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано дії УПФ протиправними та зобов'язано здійснити перерахунок пенсії позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2008 рік (1573,99 гривень) з 1 вересня 2009 року.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов залишено без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV для визначення заробітної плати для обчислення береться середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії, а тому при перерахунку пенсії відповідач повинен застосовувати показник середньої заробітної плати, що передує року звернення позивача за перерахунком пенсії.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та, залишаючи позовні вимоги без розгляду, послався на те, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду без поважних причин.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За правилами статті 100 КАС України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

За перевіркою матеріалів справи, 14 вересня 2009 року позивач звернувся до УПФ із заявою про перерахунок пенсії відповідно до статті 42 Закону № 1058-IV, за якою проведення перерахунку пенсії відбувається з урахуванням страхового стажу, відпрацьованого після призначення пенсії із застосуванням показника заробітної плати в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески і яка враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії і визначається статтею 40 цього Закону.

На підставі даної заяви відповідач зробив перерахунок пенсії позивачу, однак, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2007 рік, а не за 2008 рік, який передував року перерахунку пенсії.

Про даний факт, як зазначає позивач, він дізнався лише у жовтні 2010 року з відповіді УПФ на його звернення та, не погоджуючись з ним, звернувся до суду (а.с.9).

Залишаючи без розгляду позовні вимоги з підстав пропущення строку звернення з ними, апеляційний суд, виходив з того, що 30 липня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , яким до статті 99 КАС України внесено зміни щодо зменшення строку звернення до суду з одного року до шести місяців.

Однак, такий висновок апеляційного суду не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (частина перша статті 58 Конституції України). Це, зокрема, означає, що набрання чинності новим законом за загальним правилом не скасовує обов'язки, які виникли на основі закону, що втратив чинність, і на момент набрання чинності новим законом залишилися невиконаними. Судовий захист від такого невиконання гарантується частиною першою статті 55 Конституції України. Скорочення строків звернення до адміністративного суду з приводу обов'язків, що на момент такого скорочення залишилися невиконаними, фактично пом'якшує (скасовує) відповідальність суб'єкта владних повноважень. Однак таке пом'якшення (скасування) допускається лише щодо відповідальності фізичних осіб ( Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) ). Тому з метою дотримання вимог статті 58 Конституції України та принципу верховенства права (юридичної визначеності) щодо вимог фізичної (юридичної) особи до суб'єкта владних повноважень, які виникли до скорочення строків звернення до адміністративного суду, судам належить застосовувати строки, що діяли до такого скорочення.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду вимоги позивача, не врахував того, що в межах строку звернення до суду він має право на захист свого права, яке вважає порушеним, та відповідно, не лише не перевірив наведених ним доказів і обставин в межах цього строку, але й, взагалі, не визначився з цими межами, а, відтак, прийшов до помилкового висновку, скасувавши рішення суду першої інстанції, виключно з підстав пропущення строку звернення до адміністративного суду.

Оскільки, відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а зазначені обставини не були встановлені, то прийняте у справі рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За частиною четвертою цієї ж статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.