Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Голяшкіна О.В.,

Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

Стрелець Т.Г.,

перевіривши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна"до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа -Науково-аграрна виробнича фірма "Регіон Інвест", про визнання наказу нечинним,

У липні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа -Науково-аграрна виробнича фірма "Регіон Інвест", про визнання наказу нечинним.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 року, позов задоволено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2012 року касаційну скаргу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України було задоволено. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою Товариству з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У заяві про перегляд Верховним Судом України зазначеної вище постанови Вищого адміністративного суду України від 20.07.2012 року заявник порушує питання про її скасування, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема: різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі; різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто незастосування закону, який підлягав застосуванню; різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Як доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявником надано ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2010 року та від 11.07.2012 року.

Оскаржуваною постановою від 20.09.2012 року касаційну скаргу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України було задоволено. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою Товариству з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна"у задоволенні позовних вимог відмовлено з мотивів того, що відповідно до підпункту 8 пункту 7 Порядку про надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2007 № 480 (480-2007-п) , без проведення аукціону дозвіл на користування ділянкою надр надається у разі геологічного вивчення або видобування корисних копалин, якщо відповідно до законодавства України заявник є власником цілісного майнового комплексу, побудованого (реконструйованого) з метою видобування та переробки корисних копалин з ділянки надр, на користування якою надається дозвіл, або такий майновий комплекс надано надрокористувачу в довгострокову оренду.

Разом з цим, прокурорською перевіркою було встановлено, що належне позивачеві приміщення складу не підпадає під визначення цілісного майнового комплексу.

Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Тобто, матеріали справи містили докази того, що наявне у позивача майно не є цілісним майновим комплексом, що унеможливлює надання дозволу на користування ділянкою надр без проведення аукціону відповідно до підпункту 8 пункту 7 Порядку про надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2007 № 480 (480-2007-п) .

За даних обставин Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про необґрунтованість позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна"про визнання нечинним наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в частині анулювання наданого раніше позивачу дозволу на користування надрами від 18.12.2007 року № 4598.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.07.2012 року, навпаки, йдеться про те, що матеріали справи свідчать про те, що майно, яке позивач зазначає як цілісний майновий комплекс, дійсно є таким, оскільки відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", наказу Фонду державного майна, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету "Про затвердження Положення про продаж цілісних майнових комплексів державних підприємств, які за класифікацією об'єктів приватизації віднесені до груп В, Г" від 26.07.2002 року № 1336 (1336) , згідно із яким цілісний майновий комплекс -це об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.11.2010 року, на яку скаржник також посилається як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, взагалі йдеться про те, що факт внесення прокурором протесту (припису) не є підставою для автоматичного скасування рішення про надання дозволу на користування надрами оскільки такою підставою може бути його невідповідність нормам діючого законодавства.

Таким чином, зі змісту заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 року, доданих до неї судових актів (ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.07.2012 року та від 16.11.2010 року) не вбачається ознак неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вищезазначені судові рішення ухвалені у неоднорідних справах з різними обставинами виникнення спірних правовідносин, та, відповідно, з різним мотивуванням постановлених судових актів.

Враховуючи наведене, обговоривши доводи заяви та виходячи з мети перегляду судових рішень Верховним Судом України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України.

Керуючись статтями 237, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна"в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа - Науково-аграрна виробнича фірма "Регіон Інвест", про визнання наказу нечинним, в порядку перегляду по цій справі постанови Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.