Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівВасильченко Н. В., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова співдружність»на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року у справі за позовом Громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова співдружність»до Київської міської ради, Київського міського голови про визнання рішень нечинними та зобов'язання утриматись від вчинення певних дій,

Громадська організація «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова співдружність»звернулась до Київської міської ради, Київського міського голови про визнання рішень від 21 травня 2009 року «Про запровадження принципу організаційної єдності з видачі дозволів на розміщення тимчасових споруд» (raa462023-09) та «Про антикризову підтримку підприємств, що здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах та малих архітектурних формах у м. Києві» (ra0462023-09) нечинним.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Громадська організація «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова співдружність»звернулася з касаційною скаргою на них, в якій просила їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем не доведено факт застосування до нього оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування, або що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цих актів.

Крім цього, судами зазначено, що адміністративне судочинство не може обмежувати волю органу місцевого самоврядування на майбутнє, змінювати правове регулювання суспільних правовідносин.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з правильністю таких висновків судів.

Судами встановлено, що Київською міською радою прийняті рішення від 21 травня 2009 року № 462/1518 (raa462023-09) «Про запровадження принципу організаційної єдності з видачі дозволів на розміщення тимчасових споруд» та № 462-1/1518 (ra0462023-09) «Про антикризову підтримку підприємств, що здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах та малих архітектурних формах у м. Києві».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, призначенням адміністративного суду є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

Статтею 171 КАС України встановлені правила оскарження нормативно-правових актів у разі невідповідності їх нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Так, згідно із ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

В порушення вимог процесуального законодавства позивачем не доведено поширення на нього дії оскаржуваних рішень, в зв'язку з цим судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова співдружність» відхилити, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.