Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Бутенка В.І., Лиски Т.О., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду (далі -УПФ) України в місті Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання виплатити підвищення до пенсії, за касаційною скаргою УПФ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 листопада 2009 року та постанову апеляційного суду Луганської області від 29 вересня 2011 року, -

У жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернулася в суд із позовом до УПФ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги. Свої вимоги мотивувала тим, що вона відноситься до категорії «діти війни»і відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Оскільки належна допомога їй не виплачувалась, просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених її прав, свобод та інтересів і зобов'язати відповідача здійснити відповідні перерахунки за 2007-2008 роки.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02.11.2009р. позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність УПФ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області щодо нездійснення підвищення до пенсії ОСОБА_4 та її виплати як дитині війни за період з 02.10.2008р. по 31.12.2008р. Зобов'язано відповідача здійснити виплату підвищення до пенсії позивачеві як дитині війни згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 02.10.2008р. по 31.12.2008р. у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням фактично виплаченого, у сумі 295,61грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Луганської області від 29.09.2011р. постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02.11.2009р. змінено, виключено з абзацу третього резолютивної частини слова: «у сумі 295,61грн.». В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18.11.2004р. і має право на державну соціальну підтримку, зокрема, відповідно до ст.6 цього Закону - на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом (489-16) зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни 2007 рік», з урахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р. (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), зокрема, положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону (3551-12) та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р. (v010p710-08) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), зокрема, положення підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) .

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) указані правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали, то відповідач з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. і з 22.05.2008р. повинен був нараховувати та виплачувати позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

За приписами ч.2 ст. 99 КАС України (у редакції чинній на час звернення до суду із вказаним позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що ОСОБА_4 мала право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р., але враховуючи те, що позивач звернулася до суду за захистом порушених її прав 02.10.2009р. та не довела поважності причин пропуску нею строку для звернення до суду, то відповідно до приписів ч.2 ст. 99 та ч.1 ст. 100 КАС України, на застосуванні яких наполягав відповідач, судом правомірно відмовлено позивачеві у вимогах про перерахунок та виплату підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 01.10.2008р. включно.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про безпідставне обрання судом першої інстанції такого способу захисту порушених прав позивача, як стягнення з УПФ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області підвищення до пенсії в конкретно визначеній грошовій сумі, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування такої доплати.

Слід зазначити, що Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов'язок щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачеві, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є УПФ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області.

Крім того, слід звернути увагу, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15) доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Отже, правильними є висновки суду щодо невзяття до уваги доводів відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та положень ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області -залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Луганської області від 29 вересня 2011 року та змінену постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання виплатити підвищення до пенсії -залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.