Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Веденяпіна О.А.,

суддів Зайцева М.П., Шведа Е.Ю.,

Масло І.В.,Швеця В.В.,

секретар судового засідання Кирилюк В.В.,

за участю: позивача ОСОБА_6,

представника відповідача Нарольської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_6

до Вищої ради юстиції

про зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_6 звернувся в суд з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції, в якому просив зобов'язати відповідача відкрити дисциплінарне провадження стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 17 липня 2013 року звернувся до Вищої ради юстиції з заявою, в якій просив відкрити дисциплінарне провадження стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які порушили посадові обов'язки і присягу судді. Позивач вважав, що відповідь заступника Голови Вищої ради юстиції від 10 вересня 2013 року, якою відмовлено у задоволенні його заяви, є спробою відповідача ухилитися від виконання повноважень (обов'язків) з нагляду за дотриманням законності суддями держави Україна.

У судовому засіданні ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

У письмовому запереченні та в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову. Зазначила, що керівник державного органу, надавши відповідь на звернення позивача, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши докази у справі, колегія суддів приходить до наступного.

Судом встановлено, що на адресу Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_6 від 17 липня 2013 року, у яких він зазначав про порушення суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 присяги та вимог чинного законодавства України.

Листом від 10 вересня 2013 року № Л-951/2-8061/0/9-13 за підписом заступника Голови Вищої ради юстиції Удовиченка О.С. позивача повідомлено, що Вища рада юстиції, діючи в межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України "Про Вищу раду юстиції", не є органом правосуддя і не вправі надавати правову оцінку судовим рішенням, у тому числі висновкам суду касаційної інстанції щодо наявності підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України. З цього ж листа також слідує, що

незгода з судовим рішенням не може слугувати підставою для призначення в порядку статті 25 Закону України "Про Вищу раду юстиції" перевірки стосовно наведених вище суддів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР (далі - Закон № 22/98-ВР (22/98-ВР) ) повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні.

В силу пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України до відання Вищої ради юстиції належить здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до статті 1 Закону № 22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Стаття 84 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ) визначає дисциплінарне провадження як процедуру розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Частини друга та третя статті 84 названого вище Закону, зокрема передбачають, що право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти. Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв'язку із здійсненням ним правосуддя.

Крім того, у частині четвертій статті 84 цього Закону закріплено, що дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Згідно із статтею 85 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: 1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; 2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

В силу статті 38 Закону № 22/98-ВР підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень, що надійшли до Вищої ради юстиції.

Стадії дисциплінарного провадження встановлені статтею 39 Закону № 22/98-ВР у такій послідовності: 1) перевірка даних про дисциплінарний проступок; 2) відкриття дисциплінарного провадження; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення.

Статтею 40 Закону № 22/98-ВР передбачено, що перевірка даних про дисциплінарний проступок здійснюється за дорученням Вищої ради юстиції або Голови Вищої ради юстиції одним із членів Вищої ради юстиції шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування судових справ (їх копій), розгляд яких закінчено, та ознайомлення з судовими справами, розгляд яких не закінчено, одержання іншої інформації від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян чи їх об'єднань.

В рішенні Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 (v009p710-02) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції" зазначається, що Вища рада юстиції зобов'язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України підстав для звільнення судді з посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення.

Аналіз наведених положень Закону № 22/98-ВР (22/98-ВР) та Закону № 2453-VI (2453-17) , вищевказаного рішення Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що стадіям дисциплінарного провадження передує вирішення питання про те, чи містить звернення, що надійшло до Вищої ради юстиції, відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.

Виходячи із аналізу цих же актів, Вища рада юстиції колегіально розглядає звернення, стосовно яких є результати перевірки і не може розглядати такі звернення поза межами встановленої процедури.

Отже, спірні правовідносини виникли не за участю Вищої ради юстиції як колегіального органу, а з її посадовою особою, яка є окремим суб'єктом владних повноважень і здійснює владні управлінські функції на основі закону.

Враховуючи викладене, Вища рада юстиції не порушила вимог законодавства України, не приймала незаконних рішень, не вчиняла протиправних дій та не допускала протиправної бездіяльності відносно позивача.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 158 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції про зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.