Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г. розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 826/13495/13-а за позовом ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень; зобов'язати відповідача зареєструвати право приватної власності на 43/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 за позивачем.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року та прийнято нову, якою позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про відмову ОСОБА_4 у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зобов'язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути питання щодо реєстрації права приватної власності 43/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. 21 жовтня 2011 року, отримала спадщину після померлої ОСОБА_6, що складається з 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що належала померлій на підставі рішення Харківського районного суду м. Києва від 12 листопада 1996 року зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 15 жовтня 2007 року в реєстрову книгу д.133-289 за реєстровим № 31859.

У Свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 21 жовтня 2011 року зазначено, що вказаний житловий будинок цегляний, житловою площею 100,10 кв.м, зазначений на плані під літ. "А", а також сараї під літ. "Б", "Ж", гаражі під літ. "В", "К", вбиральня під літ. "Г", лазня під літ. "И", споруди № 1-3, 1-1 V.

На підставі вказаного Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 жовтня 2011 року, ОСОБА_4 26 червня 2013 року звернулась до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

До заяви додано: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 5-1843 видане 21.10.2011, видавник: Державний нотаріус Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславська О.Г.; витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, серія та номер: 28437493, виданий 21.10.2011, видавник: Державний нотаріус Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславська О.Г.; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 22.05.2013, видавник: КП Київське міське бюро технічної інвентаризації; копію ідентифікаційного номера, серія та номер: НОМЕР_1, виданого 15.02.2008, видавник: ДПІ Голосіївського району м. Києва; паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 07.02.2008, видавник: Голосіївське РУ ГУ МВС України в м. Києві.

За наслідками розгляду поданих позивачкою документів, державний реєстратор прав на нерухоме майно прийняв рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 4350507 від 25 липня 2013 року.

Підставою для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень слугувало те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність вимогам, що їх посвідчують, виявлено суперечності згідно правовстановлюючого документу та технічного паспорта, копії документів не засвідчено у встановленому порядку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням державного реєстратора, позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем документи не відповідають вимогам, які встановлені законом та містяться суперечності між правовстановлюючим документом та технічним паспортом.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний реєстратор, відмовляючи у реєстрації прав власності не зазначив, яким саме вимогам не відповідають подані позивачкою документи, або чому подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а тому, дане рішення підлягає скасуванню, а заява позивачки має бути повторно розглянута у встановленому законом порядку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 182 ЦК, право власності та інші речові права на нерухомість, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (1952-15) (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до визначених ст. 8 Закону № 1952-IV повноважень, орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Повноваження державного реєстратора встановлені ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлений ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-IV та полягає в наступному: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою тощо.

Процедуру проведення державної реєстрації прав, перелік документів, необхідних для її проведення визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (703-2011-п) (далі - Порядок № 703) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно даного Порядку, для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. Перелік таких документів для здійснення державної реєстрації прав визначено пунктами 27-30 Порядку № 703 (703-2011-п) .

Відповідно до п. 27 Порядку № 703 (703-2011-п) , документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, для того, щоб держава офіційно визнала і підтвердила факт, зокрема, переходу прав на нерухоме майно, необхідним є первісне підтвердження права власності на цей об'єкт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, майно покійної матері позивачки, яке остання отримала у власність у порядку спадкування, належало їй на підставі рішення Харківського районного суду м. Києва від 12 листопада 1996 року, яким будинок АДРЕСА_1 був розділений в натурі.

Відповідно до даного судового рішення, мати позивачки (ОСОБА_6) отримала 43/100, а ОСОБА_7 - 57/100 часток цього будинку. Отже, після розподілу будинку в натурі на дві частини з'явилися два окремих власники: ОСОБА_6 (мати позивачки) та ОСОБА_7 Рішенням суду ОСОБА_6 були виділені у власність такі приміщення: 2-4 (пл. 20,8 кв.м.), 3-7 (пл. 21,4 кв.м.), 3-6 (пл. 8,4 кв.м.), 3-4 (пл. 2,6 кв.м.), 3-5 (пл. 5,2 кв.м.), 3-1 (пл. 3,8 кв.м.), 3-2 (пл. 5,2 кв.м.), 3-3 (пл. 3,8 кв.м.).

Таким чином, право власності на зазначені приміщення будинку було отримане матір'ю позивачки у встановленому законом порядку та 15.02.2007 зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим № 31859.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Технічний паспорт від 2013 року, а також технічні паспорти попередніх років виготовлялися на увесь будинок, з урахуванням всіх приміщень, які належать обом власникам. У додатку 2.2 (Експлікація внутрішніх площ до плану житлового будинку під літерою "А" по АДРЕСА_1) зазначені приміщення квартири № 2, що належали матері позивачки, а після її смерті успадковані самою позивачкою. Будь-які самовільно зведені або переобладнані площі в даній квартирі відсутні.

Судами встановлено, що житлова кімната, площею 15,9 кв.м., яка є самовільно збудованим приміщенням, побудована іншим власником і не належала матері позивачки ОСОБА_6, а тому це приміщення не могло бути включене ні самою позивачкою, ні нотаріусом до спадкового майна. Під час складання Технічного паспорту на будинок до нього включаються всі наявні, у тому числі й самовільно зведені або переобладнані площі.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені умови, за яких у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено.

Зокрема, державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації прав якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що оскільки державний реєстратор, відмовляючи у реєстрації прав власності, не зазначив, яким саме вимогам не відповідають подані позивачкою документи або чому подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для скасування прийнятого державним реєстратором рішення від 25 липня 2013 року № 4350507 та зобов'язання повторно розглянути питання щодо реєстрації права приватної власності 43/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшли до вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.