Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року в справі за його позовом до штабу Західного оперативного командування про стягнення компенсації замість продовольчого забезпечення,

У жовтні 2007 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом й просив стягнути грошову компенсацію за неотриманий продовольчий пайок на суму 26 224,74 грн. за період з 11 березня 2000 року по 16 березня 2005 року, посилаючись на те, що до березня 2005 року проходив військову службу у військовій прокуратурі, перебував на продовольчому забезпеченні, яке йому не видавалося й грошова компенсація не сплачувалася.

Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 19 грудня 2007 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу, перебував на продовольчому забезпеченні у господарському відділі штабу Західного оперативного командування та був забезпечений продовольчим пайком по 11 березня 2000 року включно.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що після втрати чинності постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року №316 (316-96-п) «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ»не припинено виплату встановленої вартості норм харчування офіцерського складу Збройних Сил, які безпосередньо не харчуються в їдальнях військової частини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що вимоги щодо стягнення грошової компенсації замість продовольчого забезпечення не підлягають задоволенню, оскільки Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (1459-14) дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» зупинено.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержували за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Частиною четвертою статті 9 Закону було визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 березня 1996 року №316 (316-96-п) «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ».

Дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (1459-14) в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Закон не передбачав грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 (426-2002-п) «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не встановлювала компенсацію за продовольче забезпечення.

Тобто грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення грошової компенсації замість неотриманого продовольчого забезпечення.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.