к-12228/10-с Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податок на додану вартість - 27.09.2012 Прийняття

Державне підприємство «Ковалівський спиртовий завод»(далі по тексту -позивач, ДП «Ковалівський спиртовий завод») звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (Монастириського відділення) (далі по тексту -відповідач, Бучацька МДПІ Тернопільської області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2005 №0000572301/0.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2008 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2008 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

В касаційній скарзі ДП «Ковалівський спиртовий завод»просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2008, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна перевірка позивача з питань декларування від'ємного значення податку на додану вартість за період з 01.05.2005 по 31.05.2006, за результатами якої складено акт перевірки від 18.10.2005 №20/23-00375059.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі висновку акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 25.10.2005 №0000572301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податок на додану вартість в розмірі 11572,00 грн.

Перевіркою встановлено ланцюг відповідних правовідносин: ДП «Ковалівський спиртовий завод»- ТОВ «Інтеграл», ТОВ «Інтеграл»- ТОВ «Монотех-К».

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що 07.08.2004 позивач придбав у ТОВ «Інтеграл»мелясу по податковій накладній №125, у якій відображено сплату загальної суми вартості товару, у яку було включено сплату податку на додану вартість в сумі 11572,43 грн.

ТОВ «Інтеграл»у свою чергу перерахувало відповідну суму податку на додану вартість ТОВ «Монотех - К», яке повинно було сплатити відповідну суму ПДВ до Державного бюджету України, однак цього у відповідному звітному періоді не зробило.

У висновках, які зроблені в акті перевірки, не було встановлено розбіжностей між фактичними сумами податкового кредиту та сумами, заявленими підприємством -позивачем.

Сума бюджетної заборгованості по ПДВ залишилась не відшкодованою і складає 11572,43 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ «Інтеграл»та ТОВ «Монотех-К»не сплатили суму податку на додану вартість до Державного бюджету України у відповідному податковому періоді, тому позивач не мав права включати відповідні суми до сум податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно зазначеної правової норми в редакції Закону №2505-ІУ (2505-15) , який набрав чинності з 31.03.2005, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) у редакції чинній за станом на 31.03.2005 визначив два випадки неможливості включення витрат по сплаті ПДВ до податкового кредиту звітного періоду: у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів та у разі не підтвердження витрат по сплаті ПДВ податковими накладними.

З врахуванням змін та доповнень, внесених Законом №2505-ІУ (2505-15) , який набрав чинності з 31.03.2005 не дозволено включення до складу податкового кредиту платника податку витрат у зв'язку з придбанням товарів та основних фондів, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно із статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону; витрат, пов'язаних з придбанням матеріальних та нематеріальних активів, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі проведення розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 даного Закону.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач одержував продукцію від постачальника - ТОВ «Інтеграл», яке у встановленому законом порядку було зареєстроване платником ПДВ, перебувало на обліку в органах ДПС і мало свідоцтво платника ПДВ на момент здійснення з позивачем господарських операцій і виписки податкової накладної, яка заповнена у повній відповідності з приписами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції вірно зазначено, що несплата податку продавцями позивача при фактичному здійсненні господарських операцій, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не передбачає обов'язку або права платника податків контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість або сплату податку на додану вартість до бюджету своїми контрагентами по ланцюгу постачання.

Виходячи з викладеного, постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2008 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 та залишення в силі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2008.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державного підприємства «Ковалівський спиртовий завод»задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.11.2008.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .